| 1591 рік |
Перша згадка про Вікно.
В історичних джерелах Вікно вперше згадується в 1591 році. До того воно мало назву Мартинівка. За часів монголо-татарського іга на село не раз нападали вороги. Рятуючись від них, наші предки переховувалися в печерах на крутому високому березі. Печери мали два виходи, щоб нападники не могли “викурити” людей димом, як вони це часто намагалися робити. Сьогодні ці печери можуть стати об’єктом, куди приїжджатимуть туристи, аби “подихати” українською історією, відчути дух минувшини.
Того, хто вперше чує, як називається наше село, цікавить: звідки походить така незвична назва? Легенд є кілька. Одна з них розповідає, що село починало будуватися біля заболоченої місцевості, порослій осокою. Чисті плеса води серед тих заростів називали “вікнами”. Інша легенда розповідає, що після чергового нападу турків і татар люди почали шукати нового місця для свого села. Шукали води, якогось джерела, щоб розбити нове поселення. І ось несподівано перед ними постала висока міцна скала, поросла густою зеленню. Люди замилувалися незвичним витвором природи, притихли, знесилені, сіли відпочити. І раптом почули дзвінке дзюрчання, що долинала з-під скали. Їхні очі спалахнули радістю: вода! От де буде нове село! Підійшовши ближче до джерела, люди побачили: водичка в ньому була чиста й прозора – на дні видно навіть найменший камінець. «Ніби у вікно дивимося», – казали нові поселенці. Так і дістало село назву Вікно.
Питну воду перші мешканці села брали під скалою, яка височіє в центрі села й донині, напуваючи вікнянців чистою джерелицею. Вона – як пам’ятник нашій історії. А воду з того життєдайного джерела досліджувало чимало спеціалістів, зокрема й відомого в Україні Одеського інституту. Крім цілющих якостей, виявили ще одну цікаву властивість: вода має сталу температуру, не змінює її ані взимку, ані за літньої спеки. Тут кожного року на Йордан відбувається відбувається водохрестя. Так було сотню років тому. Так є і нині.
|
|
| ХVI – XVII ст. |
Напади турків і татар на село відбивали запорожці під проводом отаманів Г.Лободи та Наливайка. Недалеко від села є могила, в якій спочивають козаки гетьмана Сагайдачного, що загинули в боротьбі з турками.
|
|
| 1809 рік |
Побудовано двоповерховий палац барона де Зотте-Вільбурга.
|
|
| 1824-1826 рр. |
Побудовано церкву Іоанна Богослова.
|
|
| 1870 р. |
У Вікні збудовано маленьку трикласну школу.
|
|
| 1887 р. |
Учителем у с.Вікно призначено Івана Бажанського.
|
|
| 1892 р. |
Іван Бажанський засновує у селі філію товариства «Руська бесіда».
|
|
| 1899 р. |
Барон збудував у селі ґуральню.
|
|
| 1902 р. |
За сприяння І.Бажанського у Вікні збудовано двоповерхову школу.
|
|
| 1911 р. |
Від Заставни до Вікна прокладено залізницю, збудовано станцію «Вікно». Це був справжній залізничний дверець, депо, де ремонтували паравози, були ваги для зважування вагонів.
|
|
| Перша світова війна, 1914 р. |
Напередодні Першої світової війни Вікно мало вигляд містечка, про що писав у своїй біографії Йосип Броз Тіто, який був унтер-офіцером австрійської армії і разом зі своєю військовою частиною перебував у Вікні. Історичні джерела доводять, що перелом у Першій світовій війні відбувся саме на вікнянських та онутських полях. Тут проходила лінія Брусиловського прориву.
Перебуваючи в смузі військових дій, де точилися кровопролитні бої, село зазнало великих руйнувань. Гинули люди, поля були зриті окопами, сади вирубано, чимало будинків спалено. У час затишшя між боями жінки та дівчата хоронили полеглих. У той час на сільському цвинтарі с.Вікно заможною родиною Осадців було поставлено великий кам’яний хрест пам’яті полеглих вікнянців. Стоїть він там і зараз. А у панському будинку розташовувався шпиталь для австрійських вояків. Померлих австрійців ховали неподалік від панського парку, у братській могилі. На ній поставили хрест. Могила збереглася до цього часу, а кілька років тому сюди приїжджала австрійська делегація, щоби вшанувати загиблих співвітчизників.
|
|
| 1917 р. |
У 1917 році у Вікні перебували революційно налаштовані частини російської армії. Серед вояків було чимало українців, від яких вікнянці дізналися, що у Петербурзі відбулася революція, яка скинула царя. Саме це посилило у буковинців впевненість, що український народ здобуде незалежність і розвиватиметься самостійно. На славнозвісне буковинське віче 3 листопада 1918 року вікнянці відрядили Ярину Равлик та Василя Бабуха.
|
|
| 1918 -1944 рр. |
Вікно під окупацією боярської Румунії.
|
|
| 1935 р. |
У Вікні виник осередок ОУН.
Справжню боротьбу проти румунських завойовників вели українські патріоти з ОУН. У Вікні осередок ОУН виник у 1935 році. Відразу було створено драматичний гурток, який поставив вистави «Невільник», «Сватання на Гончарівці», «Дай серцю волю – заведе в неволю». Серед вікнянських хлопців було чимало активістів-оунівців, які час від часу влаштовували в селі різні акції, чим страшенно розлючували румун.
|
|
| 40-і роки ХХ ст. |
У вересні 1939 року почалася Друга світова війна, а в 1940 році на Буковині встановилася радянська влада. Спочатку безземельним селянам наділили землю, а потім почалася агітація за створення колгоспу. Звичайно, це дістало спротив з боку вікнянців. У 1941 році почалися перші арешти. Навесні НКВС заарештував вікнянських членів ОУН: В.Бурдигу, Г.Блошка, С.Нагірного, В,Нуцуляка. Про їхню долю й досі нічого невідомо.
|
|
| 1941-45 рр. |
Село Вікно під час Великої Вітчизняної війни практично не постраждало. Але з доріг війни не повернулося понад 70 вікнянців.
|
|
| 1947 р. |
У селі створено колгосп
|
|
| 9172 р. |
Завершено будівництво середньої школи на 400 місць.
|
|
| 1991 р. |
Вікнянці відзначили проголошення України незалежною освяченням національного прапора в центрі села.
|
|
| 1991 р. |
На кошти вікнянців було відремонтовано сільський храм. У ньому почали відправляти богослужіння після 40-річної перерви.
|
|
