Територіальні громади Чернівецької області

  • вхід на портал
  • реєстрація

Заставнівський район

Новини

10.01.2011 15:57

ДОВГИЙ ШЛЯХ ДО РЕАБІЛІТАЦІЇ, |  Культура

Довгих 43 роки, як учасник української націоналістичної терористичної антирадянської організації. Вини не визнав. За що могли звинувачувати українця? За любов до отчого дому, до рідного краю, до української мови, до української нації, до української держави, а ще він — видатний художник і йому минуло 72 роки?

А за що заарештували М.Івасюка? За те, що був маляром-художником історичного жанру. Що це один словак з Буковини — талановитий Івасюк, що добре розмовляє українською, трактує переважно українські сюжети — то козака з дівчиною, то запорожця в спеку. Довгий час розробляє сюжет «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва» — так писав І.Рєпін.

Сам художник не розумів, чому його заарештували. Та й до цього часу ніхто не може дати правильної відповіді — знають лише те, що написали енкаведисти. Навіть до сьогоднішнього дня час його смерті датують неточно. У енциклопедіях минулих літ, на меморіальній дошці у Чернівцях, що по вулиці Українській, в будинку губернатора Дорошенка зазначено, що М.Івасюка не стало 1930 року.

Першопрохідцями у вивченні його біографії були Г.Дем’ян, І.Середюк та В.Шендеровськй. Заступник голови Львівської обласної організації Товариства охорони пам’яток історії та культури Ігор Андрійович Кудин відвідав нині покійну доньку художника Олену Миколаївну. І в неї він перефотографував «Свідоцтво про смерть» та копію довідки про реабілітацію батька. Григорій Васильович Дем’ян переадресував фотокопії у Заставну — на батьківщину художника.

Так обійшлася із Миколою Івасюком сталінська репресивна машина. Ось, що вдалося дослідити:

4 листопада 1937 року — заарештований, засуджений як учасник антирадянської української націоналістичної терористичної організації.

14 листопада 1937 року — «Дело по обвинению Ивасюка Николая Ивановича, 1865 года роджения, уродженца города Заставна Черниговской области ( не було тоді Чернівецької області. Північна Буковина входила до складу Румунії) до ареста работавшего в музее деятелей науки и исскуства Академии наук УССР.

25 листопада 1937 року — розстріляний у застінках Київського Палацу «Жовтневий», де тоді розташовувались сталінські катівні.

25 листопада 1937 року — «Постановление Тройки НКВД УССР» Умер (ла) 25 ноября 1937г.» — записано у «Свідоцтві про смерть».

27 листопада 1937 року — закопаний у Биківні. За християнськими звичаями прийнято ховати. А тут закопали, щоб і сліду на землі не залишилося від людини. Ось таке воно страшне гасло сталінської репресивної машини.

24 грудня 1980 року — «Дело по обвинению ИВАСЮКА НИКОЛАЯ ИВАНОВИЧА, 1865 года рождения, уроженца города Заставна Черниговськой области до ареста работавшего художником в музее деятелей науки и искусства Академии наук УССР, пересмотрено военным трибуналом Киевского военного округа 24 декабря 1980 года.

Постановление Тройки НКВД УССР от 14 ноября 1937 года в отношении ИВАСЮКА НИКОЛАЯ ИВАНОВИЧА отменено и дело прекращено за отсутствием состава преступления.

ИВАСЮК Н.И. посмертно реабилитирован».

Скільки років носили передачі в тюрму, скільки сліз виплакано, скільки надій було на те, що скоро звільнять, скільки чекали на повернення великого художника у ті жорстокі роки. Ніхто не знав, що його не стало відразу ж після арешту.

Минуло 145 років від дня його народження, 43 роки — після розстрілу 30 років — після реабілітації.

Прийшов час відкрити музей М.Івасюку на державному рівні. Пора, щоб в камені, або в бронзі він з’явився на Алеї Слави у Заставні. Готується до друку книга про М.Івасюка.

Сьогодні, після поїздки до Львова, побаченого і почутого від львівського панства (ох як болить душа за нас, заставнівчан), хочу ознайомити із змістом картин, які пропонуємо на сторінці газети. Побачити, зачаруватись, доторкнутись очима до великих святих шедеврів українського мистецтва — справжнє щастя. Отримати велику насолоду, зустрітися з прекрасним, відчути, що і ти маєш якесь відношення, що ти щось зробила на цьому світі, що залишиться нащадкам — воістину, напевне і є те щастя творчості. У Львові є 22 картини, меморіальна дошка і бюст художника.

ОПИС ТРЬОХ КАРТИН – ДО ВІДОМА ЧИТАЧІВ ТА ІСТОРІЯ НАПИСАННЯ ПОРТРЕТА Ю.ФЕДЬКОВИЧА.

В’їзд Богдана Хмельницького до Києва.

Після закінчення Віденської Академії мистецтва і відбуття військової повинності в Австрійській армії М.Івасюка рекомендовано до Мюнхенської Академії мистецтв. Там, у 1844 році він розпочинає роботу над картиною-велетом. Працював до 1932 року. Тобто майже протягом усього свого зрілого творчого життя. Її розміри 5,5х3,4 м. Цікава така деталь, яку ніхто не може розгадати. У лівому кутку картини серед людей, які зустрічають гетьмана, три жінки в старовинних очіпках. Прототипом першої з них (ліворуч) була дружина художника, другої — молодша дочка Олександра і третьої — старша дочка Олена. Індивідуальні риси облич і характерів дуже схожі з реальними. Позаду Б.Хмельницького з-за гурту козацької старшини скромно виглядає голова запорожця в білій кучмі. Фактично ж це — ще один авторитет самого художника.

Епіграф до картини

«То моя найважливіша ціль, яку у собі поставив»

М.Івасюк

Картина відображає момент, коли після зняття облоги Замостя, в день святвечора 1648 року Б.Хмельницький, на чолі козацького війська, на білому коні урочисто вступає до Києва.

Проїхавши через Золоті ворота, гетьман із старшиною наблизився до Софіївського собору, де його вітають митрополит і духовенство.

Картина здобула Івасюкові велику популярність і перед І світовою війною в Західній Україні її кольорова репродукція була майже у кожній селянській українській хаті і кожного українського інтелігента.

Є п’ять ескізів до цієї картини. Сама картина, величиною у 24 кв.м., знаходиться у Києві. У Національному музеї у Львові ім.Андрея Шептицького, у виставочному залі є картина значно менших розмірів придбана митрополитом Української Греко-Католицької церкви. У фондах цього музею є ще два ескізи. А портрет козака в кучмі був єдиною цінністю і зберігався у його родині, яку вивезли до Калінінської області.

Є різні думки щодо написання цієї картини. Одні твердять, що вона написана з 1892 по 1912 роки. Інші — з 1894 по 1932 роки.

Картина «Мати» — це портретські зображення на фоні пейзажу, у яких митець розробляє вічну тему материнства. Композиційним і смисловим центром художнього полотна є молода жінка, яка годує своє дитя. Декоративна насиченість барв додає святковості зображуваному. Молодиця сидить серед трав, квітів, зігнувши ноги так, щоб немовлятку було зручно лежати на її колінах. Однією рукою підтримує напівголе дитя за голову і плечі, а іншою — свою грудь, до якої припала дитинка.

Сонячне проміння пестить їх, виграє на жіночій шиї, прикрашеній намистом різної довжини і кольору, на її білосніжній сорочці, підперезаній червоною плахтою, засмаглих ногах, на її обличчі, схиленому над дитиною, осяйному щастям материнства. Голова жінки пов’язана червоною хустиною, що затіняє очі, погляд спрямований на дитину. Цей образний ансамбль випромінює трепетну ніжність, нагадує Матір Божу з дитям.

Воістину материнська любов — свята. Золотоголові соняхи схиляються перед нею, зображені на другому плані і наче прихиляють бездонне синє небо до молодої матері з дитям.

На фоні зеленого буяння природи позаду жінки-матері чорніє заквітчана голова дівчинки, одягненої в полотняну білу сорочку до колін, підперезаної червоною крайкою (поясом). Маленька україночка обернена до глядача спиною, вона збирає квіти і, мабуть, відходить все далі, підкреслюючи глибину художнього простору і привертаючи увагу жестом правої руки до цвітіння соняшників. Динаміка зображення цієї постаті передає плин часу, його рух у майбутнє. На противагу цьому — непорушність молодиці, для якої час наче зупинився, адже вигодувати дитя — одвічний материнський обов’язок (поза часом!).

У цій картині живописець складає величний гімн жінці-матері. Таких полотен у художника було три: одна написана у 1908р., друга у 1911р., третя у 1929р.

Одне із цих полотен, написане у 1908 році, зберігається у виставочному залі національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. Є ще одна — у домашній картинній галереї видатного співака Дмитра Гнатюка, батько якого був знайомий з художником.

Де третя — невідомо. Кажуть, що вицвіла в одному з музеїв.

«Богун під Берестечком»

Кажуть історія має властивість повторюватися. Бій біля Фермопіл (480р. до н.е.), де загинуло триста спартанців. Бій під Берестечком 18-30 червня 1651р. — 300 козаків-добровольців, що прикривали відступ з оточення. Вони не відступили ані на крок і загинули всі, як герої (всього під Берестечком загинуло 30 тисяч козаків). Битва під Крутами (1918 року) — 300 молодих юнаків.

Картина написана олією на полотні у 1919р. і зберігається у виставочному залі Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. Виділяючи яскравим червоним кольором одяг Івана Богуна, художник всю увагу глядача спрямовує на його постать, який стає смисловим центром картини. Митець створив складний образ, що передає мужність, відвагу борця за волю народу, його готовність до боротьби з ворогами, щоб здобути національну незалежність.

А як змальований кінь Івана Богуна, який майже піднявся на диби, мчить сміливого вершника, голова якого повернута в бік свого війська, у правій руці триває символ влади. На картині точно вимальовано кожний напружений м’яз, колір шкіри коня Івана Богуна та інших коней козаків, вираз їх очей. Як зі знанням справи відтворено деталі кінської упряжі.

Здається, що ти не тільки бачиш картину, але і чуєш гупання копит, важке дихання красивих і сильних коней, іржання яких ніби попереджає про небезпеку.

Ю.Федькович

(Портрет)

Навчаючись у Віденській Академії мистецтва, активно відвідував Віденське українське товариство «Січ», членом якого був М.Драгоманов, С.Подолинський.

Для цього товариства М.Івасюк пише портрет Юрія Федьковича. В «Інвентарній книзі кімнатної обстановки товариства «Січ» зазначається, що «відділ» сплатив 20 грудня 1888 р. на портрет Федьковича, дарований товариству Николою Івасюком, раму, що вміщається в інвентар 1 січня 1889р.».

На превеликий жаль, коли зважити, що художник особисто знав письменника-демократа, то цей портрет має не тільки мистецьку вартість, а й історико-пізнавальну та документальну.

Писався портрет у 1888р. — з нагоди смерті Ю.Федьковича.

«Битва під Хотином»

Розглядаючи цю картину, художник завжди співав пісню «Ой на горі там женці жнуть».

Фотосесія

  • Автор: М.ОРЛИК, вчитель історії Заставнівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Tеми