Ми і досі достеменно не знаємо, кого насправді маємо шанувати з ласки і даності Божої. Є чимало їх, земляків. Оце недавно відвідав домівку Іван Корпан із Заставни. Уже в дорозі до Васловівців Василь Герелло. А 22 серпня — День народження у неординарної людини, котра до ще вищих висот — на своїх руках! — підняла Івана Пулюя, Пантелеймона Куліша, Івана Нечуя-Левицького та інших.

Київські світила Борис Патон, Борис Олійник, Іван Плющ і ще десятки-десятки як столичних, так і позастоличних людей у низькому поклоні схиляються перед Шендеровським, який, певно, начерпав свою мудрість із берегів Совиці. Земляк — жива легенда української землі. Він знає, як уберегти тих людей, котрих уже нема поміж нас. Довідатися про них усе, а потім той чи той образ утілити у пам’ятник чи пам’ятний знак.

Це — стиль Шендеровського.

Цими днями по допомогу уродженця Заставни звернулися севастопольці. І він одразу відгукнувся. Такий має характер. Добросердий, щедро-щедрий, совісний. Може, пан професор прийде до малої батьківщини, до своєї університетської альма-матер, де відчув інтуїтивно смак науки.

До речі, цьогоріч у США український варіант книги «Нехай не гасне світ науки» у перекладі побачить свого читача англійською мовою. Це — унікальний випадок для містечка над Совицею.

Водночас — у працелюбних до сьомого поту — так завше. Скромна їх вдача вергає Сізіфів камінь. Прикро, що іще не настала мода оберігати таких. Оберігати — треба мати талант бачити їх. Як і другу коштовну рису — горнути до гурту. Бо недарма хтось мовив: «Нашого цвіту — по всьому світу». Така вона — невередлива пані Скромність. Як ота Україночка — із легенди, — що чекала у кутку Надій і Сподівань, коли Бог обдаровував народи світу Талантами.

«Чому ти, дівчино, не підійшла до Мене. Я вже усі віддав. Але нічого. За твою скромність отримуй Пісню».

Голос України тому й співучий.

Як і всі диво-твори Василя Шендеровського, у яких бродить лугами і садами України його пісня — внутрішній голос спадщини-скарбниці національної.