| Історія села Горішні Шерівці |
Село Горішні Шерівці - центр сільської Ради, розташоване за 27 км на південь від районного центру м.Заставна. До найближчої залізничної станції Садгора - 3 км. Загальна територія села 1198,1га.
На території села нараховується 990 господарств. Село поділяється на два великі кути Гора і Долина. Населення села 2896 чоловік. За національним складом переважають українці, а також проживають інші національності: росіяни, молдовани, румуни, поляки
Село Горішні Шерівці вперше згадується в 1453 році. Точних відомостей щодо походження назви села немає. Існує декілька варіантів походження -«Горішні Шерівці».
Саме село розміщене в одній з численних улоговин Хотинської височини. Для її вершин характерні пологі схили, вершини слабко виражені. Тому люди казали : «Йди в широкі гори». Це одна з версій назви. За іншими переказами, саме поселення виникло біля фортеці, що знаходиться на одній з вершин Хотинської величини. Фортеця була однією з оборонних споруд, що охороняла кордони Київської Русі, а згодом і Галицько-Волинського князівства. Люди, що тут поселилися, почували себе в цілковитій безпеці, адже вони знаходились під охороною вояків. Тому вели господарство для того, щоб воїнів фортеці повністю забезпечити їжею. А через територію поселення проходив торговий шлях. І місцеві жителі вели торгівлю з людьми, що проходили шляхом. В ті часи, як і будь-коли, цінними були горіхи. Тому люди навколо села насаджували великі горіхові гаї. І багато людей їхало сюди лише для того, щоб купити горіхів. Люди казали, що гаї були широкими. Через певний час «широкі горіхові гаї» асимілювалися і послугували назвою села - Горішні Шерівці.
історія села Горішні Шерівці сягає у далеке минуле. На околиці сіл Горішні Шерівці та Задубрівки виявлено залишки поселень трипільської культури доби бронзи (Ш-ІІ тис.до н.е.)1
У скіфську епоху (VІІ-ПІ ст..до н.е.), коли металургія заліза набрала досить високого розвитку, територію Чернівецької області заселяли землеробсько -скотарські племена, які згадуються Геродотом з іменем скіфи - орачі (західноподільська культура).
Основними пам'ятниками цієї культури є городища, селища, курганні могильники. Городища , як правило, розташовані на високих мисах, займають велику територію і добре захищені валами та ровами. Городище скіфського часу обстежувалось і в с. Горішні Шерівці. 2
В II ст.. до н.е. політичне об'єднання скіфів розпалось і панівне становище в Північному Причорномор'ї займають сармати (II ст.. до н.е. - ІV ст.. н.е.)
1. Історія міст і сіл УРСР Черн. Обл.. Київ 1969 с. 273
2. Тимощук Б.О. Археологічні пам'ятники Чернівецької обл..
Чернівці 1970 с.19-20
В сарматський час на території Чернівецької області жили землеробсько-скотарські племена, пам'ятки яких відомі в археології під назвою культури полів поховань (перший період ІІ-І ст.. до н.е., другий період І-ІІ ст.. н.е.)
Під час розкопок поселень села Горішні Шерівці знайдені уламки амфор, які відносять до другого періоду культури полів поховань. (І-ІІ ст..н.е.). Слов'янські пам'ятки VІ-ІХ ст.. можна розділити на дві хронологічні групи (ранні VІ-VІІ ст.., пізні VIII-ІХ ст..)
В урочищі гори Горгони розкопано слов'янське поселення VІ-VІІ ст.. Слов'янські поселення розміщуються за певною системою, групуються окремими відособленими гніздами. Так, наприклад, у верхів'ї річки Чоботарки та її приток поблизу с. Г.Шерівців розміщується 8 слов'янських поселень, які займають територію діаметром до 5 км.
До складу Горішньошерівецького гнізда, крім селищ, входить городище на
високому пагорбі Толока. Його площадка 150 х 80 м. обнесена оборонним
ровом. Під час розкопок знайдено сліди оборонної стіни, яка на окремих
ділянках була скріплена зрубами-опорами, опущеними в материк на глибину
1 м. В північній частині площадки знайдено сліди довгого наземного
будинку, що примикає до оборонної стіни. На укріпленій площадці городища
розкопані напівземлянки з печами-кам'янками, ярами-погребами, знайдено
залізні шлаки. Приміщення розкопаного зрубу-опори, очевидно,
використовувалося як реміснича майстерня. Тут розташовано вогнище, знайдено шлаки.
Городище - господарсько-адміністративний центр УШ-ІХ ст. було, очевидно, організуючим, об'єднуючим центром для населення, що входило до складу гнізда - общини. Зберігся оборонний рів, який оточує площадку розміром 70x150 м, де розкопані залишки дерев'яних будинків з вогнищем. Функції князівської фортеці Х-ХІ століть яскраво виражені в археологічних матеріалах городища Горішні Шерівці-II.
Городище Горішні Шерівці - II розташоване на вершині гори (483 м.), що є однією з найвищих в системі Хотинської височини.
На вершині цієї гори ( її називають Городище) збереглися масивні земляні вали і глибокі рови. При дослідженні валів виявлено, що їх насипали племена ранньозалізного віку у ІІ-І столітті до нашої ери. Ці вали були потім використані для спорудження князівської фортеці.
Головний вал городища, що оточує площадку 100 х 70 м., будівельники давньоруської фортеці використали як платформу, на якій поставили в одну лінію оборонні зруби. Від оборонних зрубів залишились лише обгорілі колоди , які лежать вздовж вершини валу і утворюють дві паралельні лінії, розміщена одна від одної на віддалі 2 метри.
Приміщення зрубів зверху перекривали колоди, які в свою чергу, засипали піском і глиною. Дерев'яно-глиняне перекриття оборонних зрубів використовувалося для облаштування другого поверху. До оборонних зрубів з їх внутрішньої сторони прилягали житлово-господарські.
Житлово-господарські зруби, очевидно, по вертикалі були розділені на дві частини: верхню, яка служила житлом, і нижню, яка використовувалася для господарських потреб. Це підтверджується тим, що на місці розкопаних житлово-господарських зрубів знайдено залишки печей (обгоріле каміння, куски глини), які впали з верхньої частини споруди. На підлозі нижніх приміщень знайдено залізні шлаки, точильні бруски, жорнове каміння і інші предмети, які свідчать про заняття жителів фортеці. Можливо, що в будинках з підклітями жили дружинники, які у вільний від військових справ час займалися ремеслами.
Характерною особливістю забудови центральної площадки городища Горішні Шерівіїі - II є житлово-господарські зруби з підвалами. Їх сліди збереглися в лісі у вигляді коритоподібних западин. Вздовж головного валу нараховано більше 20 таких западин. На місці однієї з них розкопано прямокутний підвал 5 х 4,5 м. Його материкові стіни були обшиті деревом (знайдено залишки обгорілого дерева). Підвал входив в конструкцію великого зрубного будинку. Від нього збереглися обгорілі колоди, залишки печі, яка впала зверху. Зрубні будинки з підвалами знайдено також і північно-східній частині городища. Тут від них збереглося 6 коритоподібних западин. На місці однієї з них розкопано підвал розміром 5 х 4., опущений в материк на 1,8 метрів. Він також входив в конструкцію великого зрубного будинку, будучи його нижньою частиною.
Житлово-господарські зруби з підвалами, які відрізняються своїми розмірами, конструкцією і знайденими там предметами без сумніву належали представникам князівської адміністрації, яка крім виконання основних своїх функцій, очевидно, збирала данину з населення.
Характер забудови внутрішнього двору князівської фортеці в Горішніх Шерівцях дозволяє бачити в ній укріплений пункт збору і тимчасового зберігання князівської данини. Разом з тим велика частина внутрішнього двору фортеці була вільною від забудови. Вона служила місцем для збору кінних воїнів, а в разі військової небезпеки тут могло розташуватися населення з навколишніх сіл разом з своїм майном.
Селище-супутник князівської фортеці в Горішніх Шерівцях знаходилося
на тій же горі, на горизонтальних площадках південного схилу, на 10- 15 м.
нижче центральної площадки городища. На території селища також
збереглися сліди житла у вигляді западин. В розкопаній западині знайдено
напівземлянку (3,8 - 3,6 м.), заглиблену в материк на один метр. В її
північно-східному куті розташована зруйнована піч-кам'яка. В цій
напівземлянці знайдено уламки ліпної і гончарної кераміки, яка датується не пізніше першої половини X століття. Така ж кераміка виявлена і на території городища. Очевидно, князівська фортеця в Горішніх Шерівцях побудована на рубежі ІХ-Х століть. Приблизно в цей же час були спалені укріплення городища-общинного центру Горішні -Шерівці -1. Йому на зміну прийшов новий центр суспільного життя, на цей раз уже феодальний. Утвердження нових порядків не було мирним. Тільки цим можна пояснити той факт, що в кінці IX на початку X століття городище общинний центр Горішні Шерівці - 1 було спалено і замість нього споруджено городище - феодальний центр Горішні Шерівці - II. Очевидно , общинні центри руйнувалися силою військово-феодальної знаті, влада якої саме в цей час йшла на зміну влади родоплемінної верхівки. 1.
Князівська фортеця в Горішніх Шерівцях проіснувала більше двох століть: від початку X ст.. до середини XII ст.. Є всі підстави стверджувати, шо це була фортеця київських князів . Вона була побудована після встановлення влади київських князів на цих землях і припинила своє існування, як тільки київські князі втратили тут свій вплив. .
Характерним для цього періоду є поєднання ліпного і гончарного посуду. Ліпні горщики, сковорідки технікою виготовлення і формами майже не відрізняються від посуду VІ-VШ ст. На ручному гончарному крузі формували лише горщики, до глини додавали жарству, шамот і пісок. Поверхня гончарних горщиків орнаментована горизонтальними і хвилястими лініями. 3.
Археологи проводили дослідження і могильника біля села Г.Шерівці. Під насипами курганів виявлені рештки захоронень XI- першої половини XII ст.. Саме в цей час, як показали розкопки, у слов'янського населення Північної Буковини активно проходив процес зміни язичницького похоронного обряду на християнський. Так , під насипом найдавнішого кургану виявлені рештки захоронення, здійсненого шляхом кремації померлого. На місці поховання був збудований дерев'яний будинок, який спалили разом з покійником. Рештки ж найпізнішого захоронення на могильнику, знайдені у вигляді тілопокладення в неглибокій могильній ямі. Ведучи боротьбу з язичництвом, церковники заборонили ховати з покійником будь-які речі.
Цим і пояснюється те, що в розкопаних курганах виявлено мало речей. Знайдено тільки залізні костилі, якими закріплювали до землі тканину, котрою накривали покійника, а також срібні височні кільця діаметром 2 см. Їх кінці не злютовані, а один із них розплющений і звернутий трубочкою.
1. Тимощук Б.О. Археологічні пам'ятки с.23
2. Русанова, Тимощук Б. О. Древнерусское Поднестровье. Ужгород, Карпати, 1981 -с.44.
3. Тимощук Б.О. Слов'янські гради Північної Буковини. Ужгород 1975 с.106
Такого типу височні кільця були прикрасами, якими користувалися в давньоруський час жінки і чоловіки. Срібні височні кільця є характерною етнографічною рисою слов'янського населення. Це ще раз доводить, що наша територія була складовою частиною Древньоруської держави. Під час монголо-татарської навали населення села Г.Шерівці неодноразово переховувалось у лісах. Теперішнє село це був густий ліс, який був схованкою для жителів невеличкого села, яке розташувалось біля річки Будильче. Щоб легше переховуватись люди робили з гілок дерев буди, які потім називали будильці, що означало для них сховище.
Від 1359р. південна частина, а в кінці ХУ ст.. Північна Буковина входила до складу Молдавії. Головними верствами - станами за час молдавського періоду були з різними підгрупами : бояри, духівництво, міщани, селяни, невільники.
Відповідно до величини маєтків, бояри поділялися на «великих» і «малих». На Буковині розрізнялися чотири групи шляхти: бояри, мозилі, рупташі і резеши (дідичі).
Найбільше число селян творили кріпаки. Кріпаками ставали також воєнні полонені, яких здобували у сусідніх країнах. Найбільше таких полонених забирали з Покуття й Поділля, чим зміцнювався український елемент на Буковині на протязі 16 ст. До категорії підданих селян долучалися й добровільні поселенці з сусідніх країв, які сюди приходили на заклик бояр чи монастирів. їм спочатку давалися певні свободи (від цього називалися ці села слободами чи слободзіями: Слобідка - Ширівці Долішні.
З 1514 по 1772 територія села, які територія всієї Північної Буковини перебувала під турецьким гнітом. Жителі села терпіли подвійний гніт, як збоку власних феодалів, так і збоку іноземних загарбників. Турки робили окремі набіги на село, забирали полонених і відходили.
Згадкою про ці часи є «турецька півниця» яка знаходиться на околиці села ( з повідомлень старожилів села Г.Шерівці).
З 1774 р. територія Буковини стає володінням Австрії, з самого початку окупації території краю відводилась роль аграрно-сировинного додатку. Хвиля революції 1848р. у Європі сколихнула і буковинців. Повстання селян під проводом Лук'яна Кобилиці охопило весь край. Селяни проявляли одностайність, вони вимагали скасування права.
Австрійський уряд наляканий розмахом селянської боротьби і революцією змушений був в Австрії 9.08.1848 р. видати патент про скасування феодальних повинностей селян на Буковині з 1.07.1848 р. Селянська реформа розчистила шлях до розвитку капіталізму, до піднесення господарської діяльності на території даного села.
Так в цей період було збудовано спиртову фабрику в с.Г.Шерівці, продукція якої йшла за межі Буковини. На панській плантації в основному вирощувались цукрові буряки для продажу на цукрові заводи.
В 1871 р. було збудовано початкову школу, де навчались діти заможних селян. В 1890 р. почалося будівництво цегельні .
Проникнення капіталізму на село призвело до розшарування селянства : куркулі вели господарство капіталістичного типу, а бідняки шукали виходу з важкого становища в еміграції.
Так в 1899 р. в Канаду емігрувало 56 чоловік. Селяни стихійно виступали проти поміщика Юстера (1905р.), який наймав на роботу селян з інших сіл. В період румунської окупації в селі Г.Шерівці, як і по всій території краю не втихає невдоволення окупаційним режимом. 17 листопада 1919 р. повстали солдати українці 13 полку, який дислокувався у Чернівцях. Серед повсталих були жителі села Горішні Шерівці Фельдичук Л.Д. (1898 р.н.), Литвинюк Д.Н.( 1898 р.н.) Солдати проголошували «не будемо служити румунам», «хай живе Україна», (з архівних документів).
В краї проводилась насильницька румунізація населення. Жителі села змушені були розмовляти румунською мовою, змінилась назва села -Широуци де сус ( з розповіді жителів с.Задубрівки Козака К.І. та Ісопенка М.І.) '
Після нападу гітлерівської Німеччини на Радянський Союз у Заставнівському районі була проведена часткова мобілізація чоловіків 1906 - 1918 років народження, ними комплектувались полки і батальйони 6-ї і 96 - ї гірських та 164 - ї стрілецьких дивізій, 25-й шляхово - експлуатаційний полк та інші частини. Серед мобілізованих були жителі села Горішні Шерівці. За роки війни було мобілізовано 221 жителя села. Із них 102 жителі не повернулися з фронтів війни, 21 - пропали безвісти, повернулись назад у село 117 чоловік, 49 було поранено. 1.
Вдячні односельчани спорудили в центрі села пам'ятник загиблим воїнам за проектом задубрівського майстра - архітектора Миколи Ісопенка. Щорічно 9 травня тут проводяться «Вахти пам'яті».
Змінилось життя села Горішні Шерівці після 1945 року. 4 жовтня 1950 року було створено колгосп ім..Ворошилова, який об'єднав колгосп «Молода гвардія» (село Г.Шерівці) 1948 р. і «Велика перемога» (Задубрівка). Голова колгоспу Костенюк В.Л.
На території села є піщаний кар'єр, матеріали якого використовуються на будівництві в селі та за його межами.
В 1949 році в селі почала працювати спочатку семирічна а потім восьмирічна школа, яка розміщувалась в приміщенні початкової школи збудованої ще в 1871 році. В 1967 році в селі було збудовано середню школу, яка діє і по сьогодні ( розрахована на 250 місць, навчається 470 учнів).
В 1989 році почала працювати нова амбулаторія. В 1992 році введено в дію нове приміщення відділення зв'язку та сільської Ради. 1.Незгасне світло перемоги. - під редакцією Г. Шевчук, М. Богуцького, В.Мельника. - Заставна, 2005., с. 86.
Архітектурною пам'яткою села є приміщення церкви, якій більше 150 років. За свідченням старожилів храм побудований на місці старої церкви. Церква кам'яна, побудована у формі хреста. Дзвіниця надбудована з цегли.
Історія будівництва храму сягає в минуле століття. Документів не збереглося, та за свідченням старожилів церква почала діяти 1880 року. Та будівництво храму було розпочато десь біля 1850 року. Адже є свідчення, що будували ЗО років.
Храм споруджували на місці старої церкви. Позаду зберігся камінь, що був престолом у старій церкві. На будівництво збиралися кошти. Половину грошей на церкву дав пан Задурович. Це був дуже багатий господар.
Четверту частину грошей вклав Бойко Іван, житель села. А останню четвертину було зібрано з жителів села. Іконостас був придбаний також паном Задуровичем. А І. Бойко на свої кошти придбав Євангеліє.
Будівництво храму велося колективно. Церква побудована з каменю, який били на городищі (в лісі у пана і возили волами), згадував І. Бойко.
Цікавий і той факт, що поблизу церкви (біля 150 м) знаходився польський костьол. В селі були польські поселенці, потомки, яких живуть і донині (Глов'яки, Горожінські). З приходом радянської влади, організацією колгоспів костьол приладнали до зернового складу. А з часом (в 40-50 рр.) його розібрали.
У 1993 році на базі колгоспу створено селянську спілку імені Шевченка, почалося розпаювання всієї землі. У 1999 році селянську спілку реформовано у товариство з обмеженою відповідальністю імені Шевченка.
Наше село приміське. Чимало горішньошерівчан ефективно працюють на підприємствах обласного центру або займаються власною справою. За суб'єктивними, об'єктивними причинами занепало місцеве агроформуння. Ситуація нічим не різнилася від інших господарств. На щастя справжнім господарям вистачило здорового глузду не розтягнути по цеглині колишні приміщення корівників, а віддати їх тим людям, які вирішили вкласти гроші в економіку своєї держави.
У колишніх корівниках розмістилися цехи, де виробляють плитку, столярні вироби, миючі засоби, колготи, тапки. Підприємство «Євро-люкс Плюс» (підприємець Ю.Поляк), яке переробляє деревину різних порід, будує дерев'яні будинки в зруб, лазні, сауни, виготовляє альтанки, дитячі ігрові майданчики, садові меблі та інше. Будови цієї фірми можна побачити в Києві, Криму, Німеччині, Іспанії (там працюють дві бригади).
Гордістю Горішніх Шерівців, мабуть, є будинок культури, який на 25 років взяла в оренду О.Бешлей. Жінку не зупинили ні труднощі, ні великі суми кредитів, які доводилося взяти для облаштування, ні затрачені власні зусилля і час. Нині ця будова належно відремонтована. Жінка не шкодувала нічого, щоб її дітище гарно виглядало. Тут проводять різноманітні урочистості, бенкети, весілля, іменини, хрестини. Молодь залюбки відпочиває у комфортному залі, танцюючи під найсучасніші ритми світової естради.
Гордістю села є вулиці Молодіжна, Буковинська (проживають в основному молоді сім'ї ), де за власний кошт привели у належний стан дороги. Порожніх будинків у селі нема. Хоч ціни інколи «кусаються», але розкуповують усе, що може знадобитися завбачливим господарям.
У Горішніх Шерівцях можна побачити новобудови, в яких розмішуватимуться торговий комплекс , аптека, безалкогольний бар. До новобудов села відноситься і будівля церкви Євангелістів Християн Баптистів, яку здали в експлуатацію у 2006р. Біль цього села - школа. Приміщення не розраховане для такої кількості дітей (їх тут більше 450). Щороку, на щастя, ця цифра зростає. Тому навчальний процес доводиться проводити у дві зміни.
Село газифіковане. Велика заслуга в цьому громади села, яка не шкодувала ні коштів, ні зусиль для вирішення питання газифікації.
Село телефонізоване. На даний час у селі є 650 телефонних номерів. Планується встановити 10 телефонів-автоматів по вулицях села.
|
