Територіальні громади Чернівецької області

  • вхід на портал
  • реєстрація

Брідок (Заставнівський район)

Історія

ПІБ Фото Роки життя Дільність
Войцишина Галина Антонівна   1970р Кандидат біологічних наук м. Львів
Андрушко Манолій Іванович   1948р Кандидат економічних наук, м. Львів
Ілащук Марія Іванівна   1948р Кандидат фізико-математичних наук, м. Чернівці
Бейко Іван Васильович
1937-0 рр Народився 11 квітня 1937 року у с. Брідок. З 1954 по 1959 рік навчався на фізико-математичному факультеті Чернівецького держуніверситету. В аспірантурі Інституту кібернетики та Інституту математики Академії наук України розв’язав проблему повної керованості неавтономних систем (1963), побудував алгоритми обчислення екстремальних розв’язків диференціальних ігор, достроково захистив кандидатську дисертацію і був зарахований на посаду молодшого, а згодом старшого наукового співробітника Інституту математики. З 1977 р. обіймав посаду доцента в Київському університеті імені Т. Шевченка, а згодом професора. Захистив докторську дисертацію і створив наукову школу, у якій підготував 20 кандидатів наук, двох докторів наук, створив програмні комплекси для оптимізації керованих процесів в ядерній фізиці, гідроакустиці, екології. Нагороджений премією Міністерства освіти за кращу наукову працю. Активний у громадському житті, у вихованні патріотичної еліти молодого покоління студентів і науковців.
Галіп Теодор Мелентійович
1873-1943 рр Галіп Теодор Мелетійович (псевдонім «Наполеон Бігарій») (1873-1943) – український письменник, державний діяч. Закінчив юридичний факультет Чернівецького університету, працював адвокатом, ревно обстоював права скривджених і знедолених. З 1907 року письменник очолював Українську радикальну партію Буковини, видавав власним коштом і редагував двотижневик «Народна освіта». Був на службі в австрійській армії. У 1918 році на короткий час повернувся до Чернівців і взяв активну участь в організації Буковинського віча. Після окупації Буковини румунськими військами, їде до Києва, переходить на службу до міністерства закордонних справ, стає членом УНР у Станіславі, бере участь у дипломатичних місіях. Його літературний доробок становлять вірші українською, російською та німецькою мовами, повісті й оповідання, публіцистика й мемуари, є переклади. Із друку вийшли дві збірки: «Думки та пісні» (1901) і «Дика рожа» (1919), цикл віршів «Хризантеми» (19134). Помер Теодот Галіп 6 квітня 1943 року у м. Брно. Залишив у своїх мемуарах спогади про Брідок.
Євгенія Ярошинська   1869-1904 рр Прекрасну сторінку в громадське і культурне життя села своєю діяльністю вписала дочка І.В.Ярошинського – Євгенія (1869-1904 рр.). Її називають першою українською письменницею на Буковині, подругою О. Кобилянської і другом М. Павлика. Дорогу в українську літературу проклала їй газета «Буковина», очолювана Ю. Федьковичем. Федьковича ж називала своїм «ангелом-хранителем». Є. Ярошинська почала писати вірші й оповідання десь з чотирнадцяти років, проживаючи у Брідку. Великою особистою пристрастю для неї стали народні пісні. Відвідуючи весілля, хрестини, проводи рекрутів до війська, слухала мелодійні українські пісні і записувала їх в записничок. Спочатку для того, щоб не забути, а потім з потреби залишити іншим. Євгенія писала днями, вечорами, занотовувала завчені і записані пісні. Багато часу займала у Євгенії робота по збиранню народних вишивок, казок, загадок. Саме в Брідку вісімнадцятирічна Євгенія приймає тверде й остаточне рішення, про яке повідомляє Федьковича: «…лише на користь мого бідного, но чессного народу руського писати буду». Євгенія Іванівна зібрала чотириста сорок пісень, значну частину яких записала з уст жителів Брідка і наддністрянських сіл. Але ні в Чернівцях, ні навіть у Львові для їх опублікування тоді не знайшлося коштів. За порадою друзів свою збірку під назвою «Пісні буковинсько-руського народу з-над Дністра» вона надіслала «Російському географічному товариству» в Петербурзі. Ця збірка здобула схвалення з боку російських вчених. 22 грудня 1888 року на засіданні ради товариства збірку було відзначено срібною медаллю, а її автора – грошовою премією. Але в умовах царизму і там не змогли її видати. І лише в 1972 році заходами київського науковця Михайла Гуця збірник Євгенії Ярошинської побачив світ у видавництві «Музична Україна». Щоб забезпечити прожиття – Євгенія Іванівна обирає клопітку професію педагога, йде батьківським шляхом. Вона стала вчителем, склавши відповідний кваліфікаційний іспит. Вчителювала Ярошинська у Брідку з 1893 по 1896 рік. Вона була прекрасним педагогом, виступала на вчительських конференціях з доповідями, відстоювала право дітей на навчання рідною мовою, дбала про впровадження в школах виробничої практики. Свою учительську та письменницьку працю Є. Ярошинська тісно поєднувала з активною громадсько-культурною діяльністю. Вона була прихильником і популяризатором ідей радикальної партії, очолюваної І. Франком і М. Павликом. За допомогою Павлика вчителька в 1889 році налагодила творчі зв’зки з прогресивним чеським етнографом О. Ржегоржем, допомагала йому збирати етнографічний матеріал на Буковині. Євгенія радо вітала задум Ржегоржа представити в чеських етнографічних музеях вироби народних умільців Буковини. Вона систематично надсилала йому потрібні матеріали. Перебування в Брідку й вивчення життя селян, осмислення їх соціального становища, збирання народної творчості – все це дало можливість Ярошинській написати ряд творів, серед яких найбільш яскравими є повісті «Перекинчики» і «Над Дністром». Євгенія Ярошинська була справжнім народознавцем-фольклористом, етнографом і письменником. До кінця життя вона працювала сільською вчителькою на Буковині, віддаючи своє серце дітям. Померла у 1904 році в Рідківцях, похована на Чернівецькому цвинтарі.