Територіальні громади Чернівецької області

  • вхід на портал
  • реєстрація

Верхні Петрівці (Сторожинецький район)

Загальні відомості

Карта села

Карта села Верхніх Петрівців

Символіка

Опис герба Верхніх Петрівців.

 

Герб Верхніх Петрівців: четверочастиний іспанський щит, розсічено пересічений в золото і зелень. В лівій верхній частині на зеленому полі в лівому верхньому куті чверть  золотого кола з чотирма променями,   що  символізує  сонце. В правій верхній частині на золотому полі зображення православного храму, символізуюче  належність переважної більшості населення громади до православного християнського віросповідання. В правій нижній частині на зеленому пшеничний колос в обрамлені зубчатого колеса, символізуючі промислово-сільськогосподарське спрямування діяльності населення. В лівій нижній частині на золотому  полі символічне зображення ялини, символізуюче основне  природне   багатство   краю – його ліси. Нижній сегмент щита блакитного кольору містить напис 1610 – рік першої згадки про виникнення Верхніх Петрівців. Щит обрамлений контурами щита більших розмірів. Проміжок  між щитами заповнений в верхній частині – надписом Верхні Петрівці, в нижній частині – назва села румунською. Ліва та права частини проміжку заповнені стилізованою зеленою гірляндою з дубових листів, оповитою блакитною стрічкою.


Опис прапора

 

Прямокутне зелене полотнище із співвідношенням сторін 2 : 3. З нижніх кутів до середини верхнього краю піднімається клин, виділений зазубрено чотирма щаблями, символізуючий ялину. Обабіч верхньої частини клину – по китиці жовтих букових горішків, символізуючих належність території до Буковинського краю.  У правому верхньому куті – зображення гербу Верхніх Петрівці.


Подорож до Верхніх Петрівців

Село ВЕРХНІ ПЕТРІВЦІ (Сторожинецький р-н, 3,8 тис. мешканців) відомо ще з XIV століття. Саме з цього часу на території сучасного села у часи Галицько-Волинського князівства були збудовані оборонні укріплення. Кажуть, що їх залишки збереглися і до сьогодні. З початку ХІХ століття Верхні і Нижні Петрівці стали місцем компактного мешкання одного з польських етносів – чадецьких гуралів. На свою історичну батьківщину в Чадецький округ на Словаччині чадецькі гуралі масово переселилися після Другої світової війни, коли почалися гоніння на них з боку радянської влади. Проте частина представників цього етносу залишилися в Верхніх та Нижніх Петрівцях, зберігши свої традиції і продовжуючи таємно правити службу в костелі Преображення в Нижніх Петрівцях.


У центрі села височіє мурований костел Святого Антонія, зведений у 1907 році, який нагадує про колишню велику римо-католицьку громаду села.
 
 
 
 

На півночі Верхніх Петрівців на хуторі Леорда на схилах однойменного пагорба у 1994 році був заснований жіночій монастир Святих Жінок-Мироносиць. Перший монастир у Петрівцях побудував ще у 1487 році Стефан Великий. Сучасний монастир зустрічає високою брамою-дзвіницею. Ліворуч від входу розташований двоповерховий корпус монастирських келій. Праворуч височіє храм Архангела Михаїла, побудований у 1998 році.

Серед святинь, що приваблюють сюди прочан, є ікона Матері Божої Всецариці з Афонського монастиря, яка за свідченням віруючих має властивість зцілювати хворих на рак. У церкві зберігається Почаївська ікона Божої Матері, частинки святих мощів преподобного Силуана Афонського, великомучениці Варвари, Дмитрія Мироточивого, Григорія Двоєслова, 40 мучеників Севастійських, преподобного Лаврентія Чернігівського та одного з 14 тисяч малюків, які були знищені Іродом. Крім того, в храмі є частинки Животворящого Хреста Господнього з Єрусалима. Усього в храмі Архангела Михаїла 40 мощів святих, у тому числі і великомученика Пантелеймона. На його честь нещодавно відкрито церкву-дзвіницю висотою 50 метрів, яка вражає своїми розмірами і величчю.

 
 
 

 



На території монастиря є криниця з цілющою водою, а з вершини пагорба відкривається панорама Буковинських Карпат, краса яких перехоплює подих.

Будиночки на хуторі Леорда:

Старі поховання тут також є:



Андрій Бондаренко. Фото автора
http://andy-babubudu.livejournal.com/154294.html

Історична довідка

Як трактують деякі дослідники минувшини, перші згадки про поселення людей у місцині, де нині розташоване село Верхні Петрівці, зафіксовані ще в документах античного вченого Бартоломея (І століття до н. е.).
На околиці населеного пункту є окремі фрагменти, очевидно, фундаменту, стосовно походження яких у істориків є різні припущення: одні вважають їх залишками «загради» на рубежі Галицько-Волинського чи більш давнього руського князівства, інші - монастиря, зведеного ще правителем Молдови Штефаном чел Маре.
Існують розбіжності і у трактуванні назви цього населеного пункту. Згідно з одними, „Верхні Петрівці” походять від румунського слова «Раtridava» («Раtru-dova»), що вказує на місцезнаходження села на каміннях берега Сірету. За іншими даними назва населеного пункту походить від першого поселенця Petria Turkul (Петра Турка), який, очевидно, був заможною, як на той час, людиною, а за походженням - турком. Принаймні, у документах 1610 року саме під такою назвою - Patrautii Turku lui - вперше згадується, як вважають дослідники, село Верхні Петрівці.
У дослідженнях сучасників щодо походження назви села побутує думка, що слово «Patrautii» цілком могло набрати нинішнього вигляду у результаті злиття власне імені Петро та зменшувально-пестливого суфікса «уца», характерного у румунській мові (Домніка -Домнікуца, Ілена - Іленуца). Таким, мовляв, чином («Petre - Petru - Patru a Uti - Patrautii») і народилась нинішня назва села.
Як засвідчують історичні документи, жителі поселення, хоч і були християнами, втім, тривалий час не мали власного храму. Вони відвідували Богослужіння у церкві, що знаходилась у сусідньому селі Їжівці. І тільки у 1808 у Верхніх Петрівцях зуміли побудувати дерев’яну церкву на хуторі Аршиця, яка, проте, невдовзі згоріла. У 1909 році був зведений новий кам’яний храм, що стоїть і досі та носить ім’я святої Параскеви.
Через 16 років на хуторі Леорда жителі Верхніх Петрівців спорудили ще одну церкву, яку зруйнувала радянська влада. Відновили її лише у 1996 році. Згодом на тому місці постала церква Святих мучеників Михаїла та Гавриїла.
Безперечною окрасою хутора Леорда зокрема та Верхніх Петрівців загалом є жіночий монастир Жінок-мироносиць, будівництво якого розпочалось у 1994 році. Серед святинь, які приваблюють сюди прочан, є частинки мощей преподобного Силуана Афонського, Святого Іоана Златоуста, великомученика Пантелеймона… На честь останнього зведено церкву-дзвіницю заввишки 50 метрів, яка вражає своєю величчю. У неділю Жінок-Мироносиць (третя неділя після Великодня) та в день Архістратига Михаїпа у монастирі відбуваються велелюдні відправи. Обитель вже стала місцем паломництва православних християн не лише з нашої країни, але й із зарубіжжя.
У Верхніх Петрівцях також діє римо-католицький костел Святого Антонія, котрий був зведений у 1907 році.
Перший рядок в історію освіти села вписано у 1862 році: тоді відкрили початкову школу. Щоправда, для здобуття знань було відведено тільки одну кімнату, де навчалось грамоти до 40 дітей. Першим просвітителем був вчитель Ілля Піцул. Згодом, після 1925 року, були відкриті початкові школи і на хуторах Фундоя і Леорда. У їхніх стінах здобували освіту майже 680 учнів.
У квітні 1941-го року окремі жителі села та сусідніх населених пунктів, які були не згідні зі встановленим новим порядком радянської влади, взяли участь у мирному поході з надією перейти радянсько-румунський кордон. Їх у районі Білої Криниці (урочище Варниця) зустріли... кулеметним вогнем прикордонники. Чотири жителі Верхніх Петрівців, які були учасниками цього незвичного походу, поплатились життям. Решту, як і родини тих мешканців села, котрих нова влада занесла у «чорні списки» куркулів та неблагонадійних, виселили у казахські степи, Сибір, Карелію. Про ті часи нагадує пам'ятник жертвам сталінських репресій, який звели на подвір'ї церкви Святої Параскеви. На його гранітних плитах також зафіксовані прізвища тих десятьох односельчан, які полягли у роки другої світової війни.
На території села в роки радянської влади функціонував колгосп імені Котовського.
Нині в районі та далеко за його межами відома продукція місцевого мармурового заводу.
У Верхніх Петрівцях народився відомий румунський історик, доктор теологічних наук Сіміон Реллі (1882-1950 р.р.), який з 1929 р. викладав історію Румунської православної церкви на теологічному факультеті Чернівецького університету та був директором архівів Буковини. Серед його багатьох історичних досліджень - "Село їжівці у старі та нові часи". Уродженцями Верхніх Петрівців також є Іон Васка, який у 1939 -1945 роках був ректором теологічної академії у Клужі (Румунія), а у 1945 - 1948 роках обіймав пост генерального секретаря міністерства культури та релігії Румунії, Костянтин Багнян, кандидат філологічних наук, науковий співробітник інституту лінгвістики ім. Михайла Ломоносова у Москві, полковники Тодор Нікорич та Дмитро Гарага, інші не менш достойні люди.
Візитною карткою культурного життя є фолькгурт «Чабани». Історію села, народну творчість активно досліджує Драгош Токіца, автор кількох книг, які побачили світ в Україні та Румунії.
На території Верхньопетрівецької сільської ради живе 3750 чоловік.

Ярослав ЛИЖНИК







Ресурси та інфраструктура

Населення (за останнім переписом):   3811 чол.

Відстань до міста Чернівці:   45 км.

Покриття мобільним телефонним зв’язком: МТС, Київстар.

Заклади:

 

1

Пошта

Є

2

Міліція

Немає

3

Медичні заклади

Є

4

Банківські установи

Немає

5

Навчальні заклади

Є

6

Клуби, бібліотеки, заклади культури

Є

7

Культурно-мистецькі колективи

Є

8

Краєзнавчі, художні, меморіальні музеї

Немає


Традиційні народні промисли:

  1. Лозоплетіння.

Природні ресурси, пам’ятки:

 

1

Лісові угіддя

Є

2

Угіддя реліктових, лікарських рослин

Немає

3

Водні ресурси (річки, мінеральні / лікувальні джерела)

Є

4

Гори (схили, тощо)

Немає

5

Інші природні ресурси (мінерали, копалини, тощо)

Немає

6

Пам’ятки природи (печери, скелі, урочища,  тощо)

Немає

7

Пам’ятки історії та архітектури (замки, церкви, тощо)

Є

 

Фотогалерея