Територіальні громади Чернівецької області

  • вхід на портал
  • реєстрація

Сторожинець (Сторожинецький район)

Історія

18 лютого 1408 року Перша писемна згадка про населений пункт в грамоті молдавського господаря Романа ІІ (1447-1448), який подарував село пану Петря сину Томи.
15 березня 1490 року Перша писемна згадка про існування церкви в Сторожинці.
24 квітня 1854 року Адміністративним рішенням з Відня Буковину було поділено на 15 повітів. Серед них був і Сторожинецький повіт.
31 серпня 1868 року У Сторожинці діє повітова управа та повітовий суд.
21 травня 1904 року Сторожинець отримує статус міста.
1910 рік Відкрито пам’ятник австрійському імператору Францу Йозефу І (1848-1916рр.).
1914-1918 рр. Процвітаючий розвиток міста був перерваний І світовою війною.
Листопад 1918 року Окупація Буковини, в тому числі і Сторожинця, румунськими військами.
1919 рік Невдала спроба перейменувати м.Сторожинець у Флондорени за прізвищем поміщицької родини, якій колись належало це поселення.
28 червня 1940 року Приєднання Буковини та м.Сторожинець до УРСР у складі СРСР.
5 липня 1941 року Повторна окупація м. Сторожинця румунськими військами.
30 березня 1944 року Звільнення м.Сторожинець радянськими військами. Початок відбудови міста.
1967 рік Споруджено Палац культури, кінотеатр «Жовтень».
1970р. Побудовані універмаг, поштамт, ресторан «Пролісок» та ін.
Серпень 1991 року Сторожинчани привітали утворення незалежної, соборної, демократичної Українсько держави.
Історична справка Місто Сторожинець, після Чернівців, одне з найбільших, найгарніших, найбагатших на визначні місця куточків області. Сторожинець – справжнє місто-сад. На одного мешканця тут в середньому припадає понад сорок квадратних метрів зелених насаджень. Цей квітучий районний центр вабить гостей тінистими парками і садами, прямими вулицями, гарними, ошатними будівлями, пам’ятниками. Гордістю Сторожинця є державний дендропарк, який знаходиться на території лісового технікуму. Тут росте до 1200 видів дерево-чагарникової рослинності. Крім цього, є розсадник площею 5 гектарів, два штучних ставка, альпінарій, ботанічний майданчик. Другою батьківщиною став Сторожинець для представників флори , завезених з Північної Америки, Канади, Англії, Норвегії, Португалії, Бельгії і навіть далекого Австралійського континенту. Місто лежить у мальовничій долині, на лівому березі річки Сірету, біля підніжжя Карпат. У сиву давнину там, де нині розкинулось місто, на лівому березі швидкоплинного Сірету, стояв сторожовий пост древніх русичів - сторожинець. Звідси, повідають, і пішла назва міста. Першими мешканцями поселення були лісоруби. Найдавніша писемна згадка про Сторожинець зустрічається в літописі під 1448 роком. Зі сторінок тогочасних літописів відкривається картина гніту, визисків і безправ’я селян. Кріпацтво важким тягарем лежало на плечах простих людей. У 1774 році Австрія прилучила до себе Буковину, а з нею – Сторожинеччину. Початок нового століття став початком великих змін, масово прибували австрійці, німці, почали діяти школи з німецькою, румунською та українською мовами викладання. З другої половини XIX століття почалось швидке зростання населення міста. Будуються цегельний і лісопильний заводи, ґуральня, залізнична вітка Глибока – Сторожинець – Берегомет. З’їжджаються угорські і румунські комерсанти, судові і банківські чиновники. Своєрідним осередком культурного життя тогочасного Сторожинця стала родина повітового лікаря Атанасія Окуневського, учасника міжнародного медичного конгресу 1897 року в Москві. Його дочка – Софія Окуневська по закінченні медичного факультету Цюріхського університету працювала у Львові та інших західноукраїнських містах. Це була перша українська жінка – лікар в Австро – Угорщині. Вона володіла багатьма іноземними мовами, мала неабиякий літературний смак. Гостинний дім Окуневських у різний час відвідали письменники Ольга Кобилянська, Василь Стефаник, Наталія Кобринська. “Буковинська орлиця” відзначала значний вплив Софії Окуневської на формування свого світогляду. “Від неї пішло мені те світло, за яким я так тужила, невиразно мріяла. Вона заговорила до мене українською мовою, переконуючи мене, що мені треба писати не по-німецьки, а для свого народу – по-українськи”, - зізнавалася згодом О.Кобилянська. У будинку Окуневських лягли на папір перші новели “Синьої книжечки” Василя Стефаника. Нове століття ознаменувалося новими подіями. У 1903 році у Сторожинці відкрито приватну гімназію. А 21 травня наступного року Сторожинець нарешті отримав давно заслужений офіційний статус міста. Торгівля, індустрія, сільське господарство, наука, освіта і культура розвивалися високими темпами. Але почалася перша світова війна, яка закінчилася для краю новим статусом: Північна Буковина стала частиною королівської Румунії. Безпросвітна ніч жорстокої реакції нависла над містом, як над усім краєм. У 1921 році офіційною стала одна мова – румунська, а українську мову заборонено. У 1940-му році, 28 червня Північна Буковина була зайнята радянськими військами . А вже 5-го липня 1941 року вулицями Сторожинця проходили війська фашистської Німеччини. Змінювалися окупаційні режими, а місто жило і боролося, мужньо долаючи лихоліття воєнного часу, післявоєнні голодні роки. Нова сторінка літопису Сторжинеччини відкрита із набуттям Україною незалежності. Відроджуються традиції більш, ніж вікової давності, місто росте і розбудовується та з надією дивиться у завтрашній день.