Територіальні громади Чернівецької області

  • вхід на портал
  • реєстрація

Ропча (Сторожинецький район)

Публікації

ЗА ЖИТТЯ НЕ МАВ ЛЮБОВІ,ТО ХОЧ ПІСЛЯ СМЕРТІ НЕ ГЛУМІТЬСЯ НАД МІСЦЕМ ОСТАННЬОГО СПОЧИНКУ
У моїй родині - велике горе. Куди не йду - перед очима стоїть внук, який покинув цей світ з власної волі.

На жаль, так трапилось, що сім’я, в якій він народився, невдовзі розпалась: моя колишня невістка пішла своєю життєвою стежкою, а син виїхав за кордон. Дитина підростала то в одних родичів невістки, то в інших. Останнім часом, не маючи      постійного притуловиська та, ймовірно, не відчуваючи батьківської ласки, деякий час жив і у мене, і в другої бабусі.
Підрісши, влітку він працював в одному з монастирів, іноді допомагав лагодити транспорт у автомайстерні.
І ось настав фатальний день у березні. Він якимось чином опинився за кермом легковика. Зрозуміло, навиків водіння не було. І, як результат, - розбив його. Очевидно, що за такий нерозсудливий вчинок він мав кару. Ймовірно, що його, щоб відшкодував збитки, залякали міліцією. Він уже мав не зовсім сонячні стосунки з правоохоронними органами: свого часу, коли йому виповнилось 14 років, його звинуватили у крадіжці. Хоч, як потім з’ясувалось, - безпідставно.
Тому все це призвело до того, що внук не зумів розсудливо розібратись у житті і вибрати для себе іншу стежку, ніж якою пішов у безвість. Це
- прикро і боляче. Як і прикро й інше, що за життя він не жив у атмосфері  тепла, любові, злагоди, але й по смерті над його останньою домівкою теж глумляться: хрест з могили викопали, вінки спалили... Прошу всіх мати хоч краплю людяності до цієї дитини. І не судіть особливо за мої, можливо, невірні думки.
Георгіна ШТЕФУРЯК.

Ми попросили прокоментувати цей лист нашої читачки благочинного району митрофорного протиієрея о. Василя КОВАЛЬЧУКА:
- Говорити про самогубство - завжди важко, адже ця тема вважається не публічною. Якщо ж зупинитися по суті, то апостольські правила забороняють хоронити людей, які здійснили суїцид, на кладовищі поруч з іншими померлими. Зазвичай, на кожному цвинтарі є спеціально відведене місце для тих, хто пішов з життя, наклавши на себе руки. За таких не читають молитви і не правлять служби. Ясна річ, на могилі не встановлюють хреста і не кладуть ікону, а ось вінки, корзини чи квіти - то вже інша справа, адже вони нічого спільного не мають з Символами нашого спасіння. За християнським звичаєм
щороку над могилами читаємо молитви, та тільки не над тими, де поховані самогубці.
Щоправда, існує виняток з цих правил. Приміром, якщо людина перебуває у психіатричній лікарні, а, отже, її вчинки можуть бути не свідомими і, у тому числі, може статися й самогубство. То тоді є інший підхід до поховання. Правлячий архієрей має дати дозвіл і тільки після цього можна проводити обряд захоронення за християнським звичаєм. До речі, й він відбувається дещо інакше -так би мовити, у скороченому вигляді.
А те, що сталося у Ропчі, то, на мій погляд, люди самі висловили у такий спосіб своє ставлення.