Територіальні громади Чернівецької області

  • вхід на портал
  • реєстрація

Сторожинецький район

Публікації

“ДРУГОВІ ДИТИНСТВА МОГО СИНА ВОЛОДІ...”
4 березня Володимирові Івасюку, відомому українському композиторові, виповнилося б 60 років Коли лунають пісні Володимира Івасюка, наші серця мимоволі наповнюються радістю і захопленням. Впродовж уже багатьох років зігріваємось біля незгасимого вогню його пісенної ватри, яку складають "Червона рута", "Водограй", "Я піду в далекі гори", "Пісня буде поміж нас", "Аве Марія" та інші. Вкотре утверджуюсь в думці: увесь його доробок, залишений нам у спадок, був не короткочасним спалахом, а натхненною творчістю. Цю статтю присвячую світлій пам'яті В.М. Івасюка. Нехай мої спогади про стосунки з Володимиром Івасюком, його рідними будуть скромним кетягом у вінок пам'яті про відомого композитора.

Затишне містечко Кіцмань. Саме там народився В. Івасюк 4 березня 1949 р. Це - мій земляк. У Кіцмані народився і я. У цьому містечку мій батько, Анатолій Степанович Тинок, свого часу працював редактором місцевої районної газети, дід, Степан Семенович Тинок, був районним прокурором.
Тож я провів дитячі роки в Кіцмані, хоч батьків пізніше направили на роботу у Кельменці, а згодом - у Сторожинець. Однак я дуже часто бував у Кіцмані, особливо влітку (під час шкільних канікул), адже там жили мої дідусь і бабуся. Часто зустрічався з Володею, разом з хлопцями грали в футбол, а особливо любили ходити на ставок, що на околиці міста, ловити рибу, купатись. Так минули дитячі та юнацькі роки.
Я не думав, що Володя у майбутньому стане видатним композитором, що минуть роки і ми знову з ним зустрінемось, будем спілкуватися. А випало так, що доля не раз зводила мене з ним та його товаришами, музикантами, які пізніше стали теж видатними людьми.
Пригадую, як з Володимиром відпочивали у республіканському таборі туризму на Азовському морі у 1964 р. Жили у наметах. Володя грав на гітарі, співав пісні. Ми всі збирались і слухали його спів.
Якось наша таборова збірна команда з футболу проводила матч з місцевими футболістами. Я був воротарем і пропустив перший гол. Це викликало незадоволення у команді. Мене навіть хотіли замінити. Володя захистив, заспокоїв всіх. Ми тоді виграли з рахунком 3:2, причому, переможний гол забив Володимир.
На зорі становлення вокально-інструментальних ансамблів (у 70-х роках минулого століття) у Сторожинці утворився ансамбль “Юність Буковини”, де я грав на ударних інструментах. Про нас писали в районній та обласній пресі. Ми виступали на конкурсах, неодноразово разом з ансамблями “Смерічка”, “Карпати”, Софією Ротару, яка тоді співала в оркестрі Анатолія Євдокименка. До речі, жоден партійний форум не обходився без виступу згаданих колективів.
У 1971 р. наш ансамбль “Юність Буковини” записували на студії обласного телебачення. Пізно вночі мали записувати пісні В. Івасюка для фільму “Червона Рута”. На студію завітали В. Івасюк, Н. Яремчук, В. Зінкевич. Володя впізнав мене, підійшов (у той час В. Страхович, звукорежисер, розставляв мікрофони). Вразило те, що Володю не бачив тривалий час, а він не забув мене. Він поділився зі мною про своє життя, розповів, що навчається у медичному інституті у Чернівцях, а хоче вступити у Львівську консерваторію, переживав: чи зможе навчатись у двох вузах? Мав намір продовжувати здобувати освіту у Львові.
Я, у свою чергу, розповів В. Івасюку, що чув його пісню “Червона Рута” від його однокурсника, приятеля Анатолія Попова, з яким я теж товаришував (Анатолій Попов раніше жив Сторожинці, його батько працював у правоохоронних органах, пізніше переїхав на постійне місце проживання у Чернівці). З’ясувалось, що Володимир Івасюк дав спершу Анатолію Попову “Червону Руту” для ознайомлення, Анатолій співав її під гітару. В. Івасюк сказав, що сьогодні ще раз почую її. А взагалі пісня “Червона Рута” офіційно прозвучала вперше у телеефірі у Чернівцях 13 вересня 1970 року у передачі, яку записали на Театральній площі. Крім того, вона здобула популярність у виконанні В. Зінкевича, Н. Яремчука та В. Івасюка у конкурсі “Пісня-71” (1971 р.), де стала лауреатом. У цьому ж році В. Івасюка знімали у фільмі “Червона Рута”, де прозвучали його пісні у виконанні Н. Яремчука, С. Ротару та В. Зінкевича.
У 1972 році знову зустрівся з Володимиром, але вже у Чернівецькому державному університеті. Тоді я вчився на історичному факультеті. Тут Олександр Маслюков знімав передачу “Алло, ми шукаємо таланти”. Передача йшла на “живу” з Мармурового залу університету, де пісні В. Івасюка співала “Смерічка”. Завдяки сприянню В. Івасюка я зміг побувати на зйомках передачі.
Згодом з Володею більше не бачився. Він переїхав у Львів, де у 1973 році закінчив медичний інститут, а з вересня 1974 розпочинає навчання у Львівській консерваторії в класі композитора Анатолія Кос-Анатольського.
Навесні 1979 р. Володимира Івасюка не стало - його знайшли мертвим у лісі за Львовом. Більшість людей і досі переконана, що смерть популярного композитора і співака, твори якого підносили на новий щабель українську культуру і самоідентичність, будили на приспаному полі хвилю почуттів і, зокрема, патріотизму, - справа рук каральних органів колишньої держави. В. Івасюк похований на Личаківському цвинтарі у Львові. Такого велелюдного похорону Львів ні до, ні опісля не бачив. Як відомо, батько Володимира Івасюка, відомий український письменник Михайло Григорович Івасюк, присвятив синові повість “Монолог перед обличчям сина”.
Так ось, Михайло Григорович у вересні 1988 року зустрів мене у Чернівцях, поцікавився чи маю знімки Володимира дитячих років, а також попросив написати спогади про дитячі роки його сина. Він також сказав, що має спогади від музикантів, друзів його сина... Михайло Григорович дав адресу та номер домашнього телефону і попросив, щоб йому приніс додому все, що має стосунок до В. Івасюка. (Жив він по вул. Маяковського у Чернівцях, нині там -музей В. Івасюка).
Коли прийшов у будинок, де мешкала сім’я Івасюків, щоб передати спогади і фотографії, двері відкрила Софія Іванівна - мати В. Івасюка. Сказала, що Михайло Григорович підійде пізніше, і щоб я почекав його. Ми довго розмовляли з нею про Кіцмань, моїх рідних. Софія Іванівна завела мене у кімнату, де писав свої пісні Володимир. Дуже добре пам’ятаю, що вікна були зашторені, піаніно і на ньому -ноти, портрет-гравюра чорного кольору, і, звичайно, багато фотографій Володі. Софія Іванівна якось таємничо обмовилась, що вона не вірить у те, що Володимир пішов з життя так трагічно з власної волі, що він це не міг зробити.
Пізніше підійшов Михайло Григорович, я віддав йому спогади та фотоальбом. Через тиждень ми домовилися, що заберу від нього альбом (він зробив копії фото).
Під час наступної зустрічі Михайло Григорович Івасюк сказав, що все, що передав йому, буде згодом описано у книзі спогадів про дитячі роки його сина і подарував мені книгу “Вирок” з автографом.
Рано не стало талановитого композитора Володимира Івасюка, але його пісні живуть.
Червону руту не шукай вечорами,
Ти у мене - єдина, тільки ти - повір.
Бо твоя врода, то є чистая вода,
Т о є бистрая вода з синіх гір.
Ми пам’ятаємо тебе, Володимире, а “Червона рута” - квітка твоя.

Сергій ТИНОК, вчитель історії Сторожинецького ліцею.

















На знімках: автограф Михайла Івасюка на книжці “Вирок”, яку він подарував С. Тинку; Сторожинецький вокально-інструментальний ансамбль “Юність Буковини” у складі (зліва направо) Володимира Андріященка (клавішні), Сергія Тинка (ударні), Ігоря Кузика (соло-гітара, скрипка), Валерія Швиденка (ритм-гітара), Михайла Герасимюка (бас-гітара).