Територіальні громади Чернівецької області

  • вхід на портал
  • реєстрація

Нові Бросківці (Сторожинецький район)

Публікації

СПРАВЖНІЙ ГОСПОДАР
Для сучасників стала майже неймовірною історія виникнення Нових Бросківців. І вже, як легенду, слухають наймолодші розповіді сторожилів про те, що одного ранку вирушив у далеку дорогу до тодішньої столиці Автро-Угорської імперії їхній предок, щоб власноруч передати чолобитну з проханням відділити частину Бросківців в окрему громаду. Чи так це було - на відстані часу можна й посумніватись. Але село таки стало самостійною одиницею. І навіть назву зберегло - лише з додатком слова “нові”, що тільки підсилювало прогресивність думок та незвичність позиції громади, нової і сміливої на той час.

Про це мимоволі нагадуєш, коли буваєш тут на сільських зборах. Тих, традиційних, які проводять у кожному селі по закінченні року. У Нових Бросківцях на схід люди йдуть дійсно радитись, а не критикувати чи вимагати. І розмова виходить дуже конструктивна, корисна. Звичайно ж, чи не основну роль в цьому відіграє позиція сільського голови, який завжди враховує думку громади, пропозиції сельчан. Саме тому й працює на нелегкому посту вже третє скликання поспіль.
І. Д. Малованюк - патріот своєї маленької батьківщини. Один з тих, хто любить її без галасу і реклами - всім серцем, душею. Адже тут, на цих мальовничих пагорбах зростали його батьки, а пізніше - молодші брати і сестри, якими опікувався на правах найстаршого. Ще зовсім маленьким виховав у собі почуття відповідальності, знав свої обов’язки, допомагав батькам, які зранку до пізньої ночі працювали в колгоспі та у власному господарстві. Ставити на ноги шестеро душ не так вже й просто.
Сьогодні, коли має власних дорослих дітей, коли вже й дідусем величає улюблениця онука, часто подумки повертається до тих літ, до років юності. Батьки не тільки прищепили працьовитість, а й дали настанову на обов’язкову освіту. Тож після середньої школи вступив до лісного технікуму, подавши добрий приклад молодшим. До речі, двоє з них - брат та сестра, також випускники лісового, і сьогодні працюють тут.
Іван Дмитрович не просто отримав диплом. Він дійсно полюбив свій фах, що свідчило про правильність вибору. Тривалий час працював лісником, захоплено розповідаючи своїм доньці та синові про різні цікаві пригоди в зеленому царстві. Це захоплення завжди з розумінням сприймала дружина Людмила - біолог за фахом, вчителька місцевої школи.
Рішення балотуватися на посаду сільського голови визріло не відразу, воно було цілком зваженим. Сельчани переважною більшістю обрали Івана Дмитровича, людину, яку знали з самого дитинства, яку розуміли і сприймали.
Перший день на новій посаді, мабуть, не забуде ніколи. За вікном був квітень 1998-го, складного і непевного року безгрошів’я, дефіцитів і порожньої бюджетної казни. А за дверима невеликого кабінету вже чекали перші відвідувачі - знайомі люди, які надіялись на нього, на його мудрість і розум...
Сьогодні вже й цей період здається неймовірно давнім. І неймовірно тяжким. І добре, що вже позаду. Хоча сельчани бережуть у пам’яті всі етапи сходження до дня нинішнього. Знають, що саме з Іваном Дмитровичем їм довелося пережити найскладніший процес поділу та передачі
землі, пізніше - газифікації та відновлення доріг, вирішувати інші проблеми. Нікого не дивувало, коли знаходили свого голову не за кабінетним столом, а з граблями в руках десь на узбіччі дороги... Знали: цей чоловік - працьовитий змалку, свій, звик навчати інших власним прикладом. А про благоустрій села Іван Дмитрович вболіває особливо. Хоче, щоб Нові Бросківці були зразковим селом, привабливим і чепурним.
-  Наш голова - справжній газда. А головне - проста, доступна і зрозуміла людина. Тому й підтримуємо його! -зауважив один із успішних підприємців.
Ці слова довелося почути ще не раз в той день, коли навідалися у село. Так говорять і старші, і наймолодші. І кожне покоління вважає його виразником саме своїх поглядів. Таке довір’я - ключ до розв’язання багатьох проблем. В пам’яті автора цих рядків збори, на яких люди вирішили передати свої майнові паї для блага громади - облаштування сільської амбулаторії. І тепер ця установа дійсно своя - громадська.
А як тихо і мирно тут співіснують релігійні громади - три церкви, які належать до різних патріархатів. Жодних проблем, жодних непорозумінь. Недільного дня кожен йде собі до храму, щоб подякувати Господу за цей мир, блага, за те, що дарував чудовий куточок - Нові Бросківці.
-  Люди у нас чудові, працьовиті -заслужили на гідне життя. І мені дуже боляче, якщо виникають якісь проблеми. На жаль, не все можливо вирішити самотужки, - говорить Іван Дмитрович.
Очевидно, має на увазі поки що не здійснену мрію облаштувати дороги. Є й інші задумки. У всі плани посвячені найближчі помічники - сільські депутати, старійшини громади. З ними завжди радиться, прислухається.
Такі вони, будні сільського голови, сповнені дрібними і великими клопотами, які І. Д. Малованюк ніколи не вважає другорядними. За цими турботами якось тихо і непомітно прийшла подія, яку, по праву вважають першим великим етапом. Ювілеєм перших висновків. Але далеко не підсумком: адже так ще багато справ попереду.