Територіальні громади Чернівецької області

  • вхід на портал
  • реєстрація

Нові Бросківці (Сторожинецький район)

Новини села

10.02.2012 08:26

УСЕ ЇЇ ЖИТТЯ - ВИПРОБОВУВАННЯ, ЗАРАДИ МАЙБУТНЬОГО ОДИНАДЦЯТИ ДІТЕЙ |  Громадське життя

У ЧОТИРНАДЦЯТИРІЧНОМУ ВІЦІ ФРОЗІНУ ВИДАЛИ ЗАМІЖ ЗА ВДІВЦЯ

Фрозіна народилася у день світлого свята Водохреща у небагатій сім‘ї простих селян. Особливо скрутно родині доводилось в зимовий період: не вистачало їжі, а в хаті завжди було дуже холодно. Одного ранку дитина прокинулася і не змогла підвестися - волосся і одяг примерзли до холодної печі.
У таких же умовах росли і п‘ятеро молодших братиків, для яких дівчинка була другою мамою.
До школи маленька Фрозінка поспішала з великою радістю. Особливо любила арифметику. Але навчалася недовго - закінчила тільки два класи румуномовної школи, бо у десятирічному віці їй довелося найнятися на роботу до панотця. Щоб заробити копійчину, дитина у господарстві священика прала, готувала їжу, доглядала худобу... А свій заробіток віддавала батькам.
Недитяче дитинство завершилося, коли дівчинці виповнилося чотирнадцять. У такому ранньому віці Фрозінку видали заміж за вдівця Георгія Кудельницького, старшого від нареченої на двадцять років.
Певно, що про високі почуття тоді й мови не було. Відрадно, що чоловік завжди ставився до молодої дружини з великою повагою.
За роки спільного життя Господь благословив подружжя, подарувавши одинадцятьох дітей: Івана, Олексія, Івонку, Михайліну, Дмитра, Олену, Марину, Василя, Іллю, Сільву та Михайла. Велика сім‘я три десятки літ жила у злагоді та мирі, не відаючи, що зовсім близько чатує біда: чоловік помер від важкої хвороби, коли наймолодшому сину виповнився лишень рочок.

ДІТЕЙ БАГАТОДІТНА МАТИ ВИХОВУВАЛА САМОТУЖКИ
Після смерті голови сім‘ї жінка виховувала дітей самотужки. Щоб не впасти духом - з головою поринала
у роботу. На перший погляд тендітна жіночка, а поралася по господарству (воно чимале: худоба, свині, птиця) не гірше кремезного чоловіка.
- До дітей завжди була дуже вимогливою. До роботи привчала їх змалечку: підсобляли мені в господарці, на колгоспній ділянці. Розуміла, що і на мить не маю права стати слабкою. А ще навчила синів і доньок бути дружніми, адже тільки так можна подолати будь-які труднощі, - розповідає Фрозіна Костянтинівна. - Щонеділі усі ми ходили у церкву на Богослужіння. Я завжди щиро просила Господа, щоб дав мені сили виховати дітей гарними людьми.
У вечірні години багатодітна мама, зазвичай, сідала за рукоділля. Ще у дитинстві самотужки навчилася ткати, шити, в‘язати, вишивати. Це уміння стало у пригоді, коли справляла одяг для одинадцяти власних діточок. Ще й досі на горищі зберігає дерев‘яний верстат, а у шафі - ткані рушники. Ними діти користуються й досі, адже їх добре використовати для масажу у лазні. Найцінніші з робіт - вишиті за особливою технікою сорочки.

ДВІ ГОРЛИЦІ З РОЗБИТИМИ СЕРЦЯМИ
Минули роки...Сини і доньки стали дорослими, почали будувати власні долі. У батьківській хаті, біля матері, залишився наймолодший Михайло з дружиною Анною. Згодом на подвір‘ї вже бігали троє онуків. Здавалося, що - ось вони спокій і щастя, яких дочекалася на старості літ.
Але чергове лихо спіткало родину вісім років тому -несподівано пішов з життя син Михайло. З розбитими серцями, наче дві одинокі горлиці, залишилися дружина і мати. Протягом усіх наступних років Анна залишалася поряд з старенькою свекрухою, доглядає за нею, наче рідна донька. А Фрозіна Костянтинівна усіляко підсобляла невістці у вихованні внучок.
-  Іноді мені здається, що ми з свекрухою, наче два крила: їй без мене сутужно, а мені без її підтримки -важко. У нас подібні долі, адже рано залишилися вдовами, а тому розуміємося, як то кажуть, без слів, -ділиться Анна. - Мама Фрозіна багато чого навчила мене і моїх донечок, адже у неї - великий життєвий стаж. А ще у нас є спільні кулінарні смаки. Ніхто не пече таких смачних колачів, хліба та книшів, як свекруха. Як і моя бабуся (пам‘ятаю з ранього дитинства) мама Фрозіна досі варить сирбушку - пісний суп з кукурудзяної муки, в який додають багато зелені.

КОЖЕН ЖИТТЄВИЙ ПЕРІОД, ЯК ПОДВИГ
Старші онучки (діти сина Михайла) Марта і Руслана нині трудяться на освітянській ниві. Молодша Мар‘яна, яка ще навчається у школі, після закінчення уроків поспішає до бабусі. Фрозіна Костянтинівна розповідає їй цікаві історії про своє життя, які сучасній молодій людині видаються фантастичними.
- Молодь часто скаржиться, що сьогодні жити важко. Насправді це не так. Адже довелося відчути на власній шкірі війну і голод... - тремтячим, переповненим болю голосом говорить бабуся. - Свого первістка народила у час другої світової війни. Щаслива подія трапилася у світлий празник Воскресіння Господнього. Але радість затьмарювало розуміння того, що в оселі немає що їсти. Пам‘ятаю, що рідні принесли мені, як породіллі, маленький шматочок сала і кілька яєць. А у голодні 47-48 роки нас рятувала корівка-годувальниця. У спогадах досі виринає картина, коли до нашого двору прийшла жінка з Бесарабії, просила за добротний тулпан (хустку) жменьку пшениці. Мені було боляче дивитися в її очі, очі матері... Розповідати можна ще багато - у той час справді доводилось виживати. Тож, нічого грішити сучасному поколінню, нарікаючи на долю.
Щоб хоч якось розвіяти ті гіркі спогади, онучка Мар‘янка завжди співає для бабусі. У дівчини дуже гарний голос, тож, як тут не заслухатись...
-  Цьогоріч мені виповнилося чотирнадцять років, а саме у такому віці мою бабусю видали заміж за дорослого чоловіка. Проте, мені не втямки, звідки вона, будучи зовсім юною, мала сили виконувати масу обов‘язків, як дружина, матір, господиня... - говорить Мар‘яна. - Навіть не уявляю себе в ролі нареченої, адже, на мою думку, 14 - це ще дитинство. Тож, слухаючи бабусині оповіді, розумію, що кожен її життєвий період був подвигом, який вона здійснила не тільки завдяки надлюдській силі волі, а й постійній підтримці Всевишнього.
Нещодавно в оселі Фрозіни Костянтинівни Кудельницької з нагоди святкування її ювілею зібралася велика родина.
Цьогоріч вперше довелося відзначати день народження нашої героїні не вдома, а в ресторані -у хаті розмістити таку кількість найрідніших людей з кожним роком все складніше.

  • Автор:Анастасія БУЧКОВСЬКА. Фото Дмитра ЯКОВІЦИ
  • Джерело: "Рідний край" від 03.02.2011 року