Територіальні громади Чернівецької області

  • вхід на портал
  • реєстрація

Сторожинецький район

Новини

12.09.2014 11:14

ПОРУЧ З БАТЬКАМИ В СТРІЙ СТАЛИ СИНИ... |  Громадянське суспільство

Серед тих, хто відправився на схід України після 17-денної відпустки, - 29-річний Валентин Бойко (на фото) з Заболоття. Боєць служить у другій роті охорони, яка дислокується на узбережжі Азовського моря у Запорізькій області. В його батальйоні - солдати, які нещодавно закінчили строкову службу, а також старшого віку - до 60 років. Практично усі - буковинці (за виключенням кількох мешканців Волинської області). Батальйон так і називається - «Буковина».
Серед бойових товаришів Валентина - і його батько, Ілля Васильович. Він разом із сином записався у добровольці, не дочекавшись повісток, ще у березні цього року. Спочатку жителів Заболоття не призвали, бо хлопець не служив у війську, а його батько - старшого віку (52-річний). Після внесення змін у законодавство, обом дозволили стати на захист Вітчизни. З 28 травня Валентина прийняли у склад батальйону «Буковина», а Ілля Васильович служить там лишень тиждень.
-  Разом із іншими солдатами контролюємо 400 кілометрів узбережжя Азовського моря - від Донеччини - до Херсонщини, - розповідає Валентин. - Дякувати Богу, поки що активних бойових дій у місці дислокації не було. Єдине - ми збивали «ворожих» безпілотників, завдяки яким терористи розвідували місця розташування української армії. Чи боюсь я, що відправлять для охорони кордону у зону АТО, де прикордонників обстрілюють з усіх боків - і терористи, і росіяни? Для того, щоб захистити Україну, я й просився на військову службу. Куди відправлять - так і буде. Ми - військові, тому будемо виконувати наказ. Ми знали, на що  йдемо…
Запитуємо, як мама Олега відреагувала, що у добровольці записалися і син, і чоловік…
-  Рідні, звичайно, не були в захопленні від нашого вибору, але змирилися з ним. Їх можна зрозуміти - вони дуже переживають. Вважаю, що кожному українцю нині потрібно стати на захист рідної землі. А в мене така думка виникла ще під час анексії Криму. Боляче за свою землю, на яку увірвались чужинці, щоб загарбати її. Вони забирають наше, рідне. А батько був активним учасником подій на Майдані в Києві.
Валентин ділиться враженнями, як його зустрічали рідні, коли він повернувся додому у відпустку.
-  Раділа і мама, і дружина та 6-річна донечка, уся родина, - говорить краянин. - Якщо чесно, то заради доньки, яка цього року пішла у перший клас, я й просився у відпустку. Не хотів прогавити цю знакову для неї подію. І знайомі, і друзі задавали багато запитань щодо несення служби, висловлювали свої співпереживання, видно, що хвилюються, за що дуже вдячний.
Валентин Бойко розповідає, що разом із побратимами живе у військових наметах.
-  Наші умови - значно кращі, ніж у тих хлопців, які перебувають на передовій чи на блок-постах у зоні АТО, - каже хлопець. - Була проблема з питною водою, але дякуючи волонтерам з Буковини, які постійно підвозять нам все необхідне, наразі нею забезпечені вдосталь. Щодо «сухих пайків», то їх нам поки не видають, бо говорять, що ними забезпечують учасників АТО. Але і централізовано, і завдяки волонтерам завозять крупи, які варимо на польовій кухні, тому не
скаржимося… Дуже дякуємо усім небайдужим: відчуваємо підтримку, те, що у нас є безпечний тил, що ми комусь потрібні. А це - головне.
-  А ось тамтешні жителі ставляться до нас по-різному, - додає Валентин. - Є такі, які виступають за Україну, але є й інші... Це, звісно, прикро…
Серед тих, хто приїхав у короткотермінову відпустку, -  сторожинчанин, який записався добровольцем у батальйон особливого призначення Національної гвардії і є одним із трьох буковинців, що беруть участь у наступальних операціях у складі батальйону «Донбас». Своє ім’я він просить не розголошувати, щоб вберегти від недоброзичливців свою сім’ю.
А ще ми познайомилися з 24-річним Олегом Репінецьким зі Сторожинця, який отримав травму ноги, коли терористи завдали мінометного удару по луганському аеропорту.
- У ті дні отримали поранення різної важкості багато хлопців з нашої 80-ї бригади, - розповідає солдат. -Особливо - від осколків, адже терористи використовують важку артилерію. Загалом, ми дислокувалися і в Слов’янську, і в інших «гарячих» точках. Я служу від початку березня на контрактній основі. Разом зі мною у зоні АТО - мій батько - офіцер Валерій Володимирович. Він залишився на передовій. А мені після отримання травм бригада швидкої допомоги на місці надала першу допомогу. Згодом мене відправили у Чернівецький військовий госпіталь, де знаходжуся на лікуванні більше тижня.
Хлопці, як і годиться справжнім захисникам, не скаржаться ні на умови перебування, ні на харчування… Єдине, що турбує - несвоєчасне надання підмоги оточеним військовим і брак добровольців, які б бажали замінити поранених. Хоч, як стверджує Олег Репінецький, нещодавно до його батальйону прийшло підкріплення добровольців. Щоправда, не з Буковини
- зі Львівщини.
- Рада, що хоч сина побачила, - ділиться мама Олега Оксана. - Його обстежують і лікують у госпіталі безкоштовно. А з чоловіком постійно підтримую зв’язок у телефонному режимі.

  • Автор:Олеся ДЛУЖАНСЬКА. Фото автора.
  • Джерело: "Рідний край" від 12.09.2014

Tеми