Територіальні громади Чернівецької області

  • вхід на портал
  • реєстрація

Сторожинецький район

Новини

06.11.2013 11:46

ЗАСВІДЧУЮЧИ ВІДДАНІСТЬ ВІКОПОМНІЙ ПОДІЇ |  День для святкування

Є в історії буковинського краю дата, про яку ми з вами повинні завжди пам’ятати. Бо саме події 3 листопаду 1918 року сколихнули серця багатьох українських патріотів, які хотіли приєднання нашої зеленої Буковини до українських земель. Приємно відчувати, що з кожним роком чіткіше й повніше усвідомлюється значення цього важливого акту у непростому процесі державотворення України. Адже за тих умов, коли державні мужі будували дві держави Українську Народну Республіку і Західноукраїнську Народну Республіку - буковинці 3-го листопада 1918 року першими своїм природним патріотичним чуттям подали голос за неподільну соборну незалежну Україну, одностайно висловивши споконвічну мрію про «прилучення австрійської частини української землі до України».
Причому це було зроблено цивілізовано, конституційним шляхом, відповідно до права народів на своє національно-державне самовизначення. Тож повернемось до літопису тих подій.
Складні й тривожні часи тоді були для Буковини. Ішов 1918 рік. Закінчувалася Перша світова війна. Розпалася Дунайська імперія й одночасно з тим закінчився австрійський період в історії Буковини.
З листопада 1918 року припало на неділю. Того гарного сонячного дня до Чернівців з усіх куточків краю приїхало більш ніж 10 тисяч учасників віча. Людей зібралося стільки, що Народний дім, Робітничий дім та будинок Музичного товариства не змогли їх умістити. Виходячи з права кожного народу на своє національне самовизначення, віче прийняло таку ухвалу:
1)   Чернівці, українські повіти Заставнівський, Кіцманський, Вашковецький та Вижницький повністю, Чернівецький та Серетський – за винятком румунських громад, а також переважно українські громади Сторожинецького, Радівецького й Кимполунзького повітів творять окрему українську область;
2)   у цій області найвищою визнається влада Української Національної Ради у Львові. Пролунали перші заклики; «Віче бажає прилучення австрійської частини української землі до України».
«Ми, українці, нічого більше знати не хочемо про Австрію. Ця наша стосорокалітня мачуха скінчилась навіки. Ми хочемо прилучитись до нашого кореня -Києва, до великої Соборної України» - сказав Омелян Попович, виступаючи з промовою в Музичному товаристві. Рясні оплески присутніх слугували підтвердженням прагнення буковинців приєднатись до України.
Було прийнято резолюцію, у якій закликали українців Буковини спільно з українцями усієї Австро-Угорщини вирішувати самим свою подальшу долю на основі права кожної нації на своє національне самовизначення. У ній, зокрема, пропонувалося румунському населенню Буковини, як споконвічному доброму сусіду українців у мирі і порозумінні провести етнічне розмежування в такий спосіб, щоб північна українська частина краю разом із головним містом Чернівцями творила окрему українську область.
18 жовтня 1918 р. у Львові зібралися українські парламентські депутати Галичини і Буковини (25 осіб), 14 депутатів галицького і 6 депутатів буковинського сеймів, 2 члени палати панів і 1 віриліст, по три представники від кожної з 4 українських партій Галичини та Буковини.
У ході обговорення Статуту виступали від Буковини Микола Василько та інші представники. Було вирішено, що створювана Західноукраїнська держава буде у складі федеративної Австрії. Але представники соціал-демократії Галичини й Буковини стояли на позиції негайного приєднання західноукраїнських земель до України. Було вирішено, що віденська й буковинська делегації за місцем діяльності їх членів творять окремі філіали УНР і діють від її імені.
На другий день 19 жовтня у Чернівцях у залі Народного дому при участі членів Конституанти і численної публіки (у т.ч. селян та інтелігенції з Буковини) голова УНР Петрушевич урочисто оголосив про створення Західноукраїнської автономної держави у складі Австро-Угорщини.
Повернувшись зі Львова, члени буковинської делегації 24 жовтня створили у Чернівцях Український Крайовий комітет як складову частину УНР у числі понад 30 осіб.
Крайовий комітет вирішив у зв’язку з цим провести не звичайне, а розширене крайове віче українців, закликавши з’явитися чисельно представників від кожного населеного пункту. Буковинське народне віче відбулося 95 років тому (3 листопада 1918 р.) у Чернівцях при участі до 10 тисяч осіб від усіх міст, містечок і сіл української частини Буковини. Воно проходило у великих залах міста й під відкритим небом і закінчилося багатотисячною демонстрацією на головних вулицях міста та мітингом на площі Єлизавети (нині Театральна).
Найхарактерніший лейтмотив віча добре передав у своїх спогадах його учасник і один з організаторів Омелян Попович: «На остаток із стихійною силою грянуло гасло народу: Хочемо до України».
Ухвала віча залишалася чинною і надалі, як вагомий акт міжнародного права щодо безсумнівної легітимності входження Північної Буковини до складу України. Так, учасники історичної Злуки УНР і ЗУНР, серед яких були і представники Буковини, 22 січня 1919 р. в «Акті про з’єднання усіх українських земель» урочисто проголошували: «Віднині зливаються її одно віками відділені одна від одної частини України -Галичина, Буковина, Закарпаття і Придніпрянська Україна в одну Велику Україну». Спираючись на рішення Буковинського віча, українська делегація відстоювала згодом права буковинських українців у Секції меншостей при Лізі Націй та у Конгресі національних меншин Європи.
Пригадаймо імена тих, хто стояв біля витоків Буковинського віча 1918 року: Микола Василько, Антін Лукашевич, Ілля Семака, Стефан Смаль-Стоцький, Микола Спинул, Омелян Попович, Єротей Пігуляк, о.Теофіл Драчинський, Йосип Бурачинський, Теодор Іваницький, Мирон Кордуба, Клавдій Білінській, Роман Цегельський, Іларій Карбулицький, Гриць Андріящук, Йосип Безпалко та інші.
Отож, можливо, частіше треба звертатись до власної історії, щоб впевненішим було майбутнє української держави, про яку мріяли учасники волелюбного віча у далекому 1918 році.
Русло тих історичних подій не обміліє, адже в ньому – морально-психологічне здоров’я народу. Ми часто говоримо про брак духовності у нашому житті, стоячи власне на ґрунті, з-під якого ці духовні джерела б’ють. Але ж ми такі, які є. І в скрутну хвилинку, і в щасливу мить з наших грудей рветься пісня – сумна чи весела, але наша, неповторна і єдина в світі.
Минули десятиліття і твердо висловлене й записане в резолюції віча жадання буковинців «Хочемо до України» надійно лягло однією з цеглин у міцну підвалину нашого спільного українського державного дому. В умовах незалежної України вдячні нащадки колишніх учасників віча щороку урочисто відзначають 3 листопада, як регіональне державне свято єднання краю зі своєю Вітчизною – Україною.
Саме тому для нас, нащадків і продовжувачів патріотичних традицій буковинських вічовиків, так важливо сьогодні засвідчити свою відданість вікопомній миті, проголошеній 95 років.
Пам’яттю про них буде те, що Буковинський край і надалі залишатиметься взірцем політичної, міжнаціональної та міжконфесійної злагоди, толерантності і взаємоповаги, краєм громадського миру і суспільної злагоди, де не було, немає і не буде місця руйнівній   конфронтації, розбрату і   ворожнечі.
Нехай квітує наш край, багатіють його жителі, здоровими та щасливими підростають наші діти – майбутнє України!

  • Автор:Петро БРИЖАК, голова районної ради.
  • Джерело: "Рідний край" від 01.11.2013р.

Tеми