Територіальні громади Чернівецької області

  • вхід на портал
  • реєстрація

Сторожинецький район

Новини

20.02.2013 17:11

«Вона була не тільки поетесою, а і сусідкою, і подругою» |  Слово на спомин

Три роки минає, як лютневої засніженої пори покинула світ людина, яка уміла цінувати кожен день, кожну годину, наповнюючи їх любов'ю і добротою. Доля вділила Анні Дущак велику скибку гіркого, зрошеного сльозами, хліба. Але вона ніколи не нарікала на те. І вважала, що більше, ніж 30-літнє нерухоме буття в твердому ложі - не найгірше нещастя: адже Бог дарував їй можливість бачити, чути, спілкуватися, а головне - думати і творити. Підступна незрозуміла хвороба забрала у неї можливість ходити, милуватися світом, вдихати на повні груди напоєне травами повітря, але залишилася завжди прозорою шибка вікна, за якою - рідні пагорби, і широко розкриті двері душі.
Ніколи не вірилось, що хвороба таки одного разу не відступить. Бо дуже несумісні ці два слова - смерть і Анничка. Тому й досі не стертий її номер у мобільнику, а єство прагне спілкування з нею - тендітною і беззахисною, але незалежною духом.
Немає смерті там, де є нетлінність духу. І тому численні шанувальники, колишні земляки, друзі, приятелі, знайомі продовжують вести діалог з нашою Анною Дущак, письменницею, жінкою третього тисячоліття, авторкою поетичних збірок, десятків пісень, заслуженим працівником культури України. Сильною і величною людиною з тисовецьких горбів. Слухай, Анничко, вірші своїх земляків! Впевнені, що ти не будеш судити їх за простоту, бо знаєш, що писані ці рядки самою душею. Для тебе.
Лариса ЛЄВІНА.

ДІАЛОГ ЧЕРЕЗ ТРИ РОКИ
Шановна редакціє! Я народилася в с. Тисовець, працювала 37 років на залізничній станції оператором.
Ніколи не писала віршів, але завжди шукала спілкування з нашою краянкою і моєю сусідкою, дорогою і незабутньою Анною Дущак.
Анна Кирилівна була прекрасною людиною і поетесою, відомою не тільки в Україні, а й за кордоном.
17 лютого виповниться три роки, як Анничка відійшла у вічність.
Думаю, що цей скорботний день тужливим відлунням народної пам'яті відгукнеться у кожному небайдужому серці.
Дорога Анничко! Ми Тебе любимо і не забуваємо. В пам'ять про нашу дружбу написала вірша. Можливо, щось не так, то Ти вже мені пробач. Спочивай у мирі, моя чарівна Анничко!
Марія КУЧЕР (САЛАГОР).
с. Тисовець

Очі сині, світлі, світлі,
Завжди радісно, привітно
Зустрічали на порозі всіх людей,
Хто тільки в змозі
Завітати хоч на мить.
Кожен прагне зрозуміти,
Як це можна пережити,
Щоб лежати 30 літ... "
Та навіщо комусь знати,
Як це - цілий  день страждати?
Дні у муках пролітають,
А вночі я засинаю
- Й в синє небо поринаю,
Й розкошую угорі
До світанку, до зорі...
Не питай мене, козаче,
Чом моє серденько плаче!
Я ж злітаю і злітаю
В височінь над рідним краєм...
Вище, вище, в небеса!
О, яка ж бо там краса!
Вітер з хмарами гуляє,
Зорі весело шепочуть,
Розлучатися не хочуть...
Прокидаюся умить -
Дощик в шибку крапотить.
Й знов душа болить моя,
Бо навік прикута я...
Але зовні я щаслива,
Кажуть навіть, що вродлива.
Мої очі - чисті й світлі -
Зустрічають вас привітно."

ПОСЛАНІЄ ІЗ СИБІРУ
"Шановна редакціє! З великим болем в душі надсилаю вам вірш-каяття.
Не змогла провести в останній путь Анничку, бо перебувала в Новосибірську. А ми були такі близькі... Прости мене, сестричко!
Сільвія  ДУМИТРЮК-ТРОФІМЕНКО.
м. Сторожинець - м. Новосибірськ

Моє ти сонечко, тендітная сестричко,
Прости, що часу мало віддавала,
Прости, моя красунечко, Анничко,
Що в дальній путь тебе не проводжала...
Скажи мені, чом та судьба немила?
Скажи, чому так сталося в тім році?
Скажи, чого до тебе шлях я загубила,
І до твоєї хати на толоці....
Скажи, чому заплакало віконце?
Та так, що сльози аж додолу пролилися?
Чому померкло в хаті ясне сонце?
Чому пісні на небо подалися?
У серці ти лишила слід відваги,
Зродила приклад доброти і ласки,
Ти не чекала від людей поваги,
Ну, а тепер зустріла в небі казку.
Твої труди - пісні, поеми, проза
- Це півстоліття, пережитих літ,
На аркуш білий пролились, мов сльози,
І заіскрилися на цілий світ.
Ти залишила добрий слід на Буковині,
Безцінний дар вложила в серце України,
Ти запалила зірку в небі синім,
Та не лишила по собі заміни.
Знай, у піснях ти будеш жить, Анничко,
Душевні рани словом ніжним заживляти,
І цілий вік із рідної кринички
Цілющою водою напувати.

  • Джерело: "Рідний край" від 15.02.2013р.

Tеми