Карта селища

Карта селища Красноїльська

Символіка

     Герб смт. Красноїльськ

Ресурси та інфраструктура

Населення (за останнім переписом): 9624 чол.

Відстань до міста Чернівці: 50 км.

Покриття мобільним телефонним зв’язком: МТС, Київстар, Djuce.

Заклади:

 

1	Пошта	Є
2	Міліція	Є
3	Медичні заклади	Є
4	Банківські установи	Є
5	Навчальні заклади	Є
6	Клуби, бібліотеки, заклади культури	Є
7	Культурно-мистецькі колективи	Є
8	Краєзнавчі, художні, меморіальні музеї	Є

Традиційні народні промисли:

1. Різьба по дереву.
2. Деревообробка.
3. Вишивання.

Природні ресурси, пам’ятки:

 

1	Лісові угіддя	Є
2	Угіддя реліктових, лікарських рослин	Є
3	Водні ресурси (річки, мінеральні / лікувальні джерела)	Є
4	Гори (схили, тощо)	Є
5	Інші природні ресурси (мінерали, копалини, тощо)	Є
6	Пам’ятки природи (печери, скелі, урочища,  тощо)	Є
7	Пам’ятки історії та архітектури (замки, церкви, тощо)	Є

 

Додаткова інформація

Від Чернівців - 40 км, від Сторожинця - кілометрів 20, від Чудея  - близько 6 км. А ще за 8 км — державний кордон з Румунією. Тому не дивно, що більшість мешканців селища розмовляють румунською: тут чимало етнічних румунів. Так що мовний бар’єр може бути досить відчутним.

Дані про кількість населення дещо різняться: офіційно близько 9 тис. жителів, самі ж мешканці селища називають цифру в 11 тисяч.

 

Поселення, як і Чернівці, вперше згадано в грамоті молдовського господаря Олександра Доброго - тільки не в 1408 р., а в 1431 р.

В 1696 р. нижню частину села, відділену річкою, купив шляхтич О. Їльський. Його прізвище до цього часу збереглося у назві Красноїльська. Верхня ж частина називалася Красно Путна. В Красно Путні по дорозі до відомого монастиря в Путні (зараз територія Румунії) побував влітку 1871 р. великий румунський поет-романтик Міхай Емінеску.

В ХІХ – на початку ХХ століття в цих краях мешкала велика німецька колонія.

Красноїльськ як селище виник в 1968 р., коли об’єднали в один населений пункт два сусідніх прикордонних села.

 

До центру селища від дороги на Чернівці — ще кілька кілометрів повз гарно доглянуті будиночки, а часом — й справжні багатоповерхові хороми. У центрі селища стоїть чимала сучасна мурована Покровська церква, в образі котрої виразно відчувається відголос стилю бринковяну.

Церкву за проектом архітекторів Теодора Папашчіуця та Аурела Боєску спорудили всього за 18 місяців: почали будівництво наприкінці 1989 року, а вже 14 жовтня 1991 р. храм було освячено.

Поруч тулиться значно старіший мурований храм Різдва Іоана Предтечі з виразними рисами оборонної архітектури. Його дзвіниця схожа на оборонну башту, а невеликі вікна на бійниці. Такими храмами багата Південна Буковина (територія сучасної Румунії). Румунські джерела датують освячення старої церкви червнем 1792 р. і згадують її засновників, боярина Александру Ільшчі (Alexandru Ilschi) та його дружину Ану.

 

Біля чепурних воріт церковного двору — каплиця під ґонтовим дахом. В Красноїльському храмі зберігається високошанована серед православних ікона «Житєдайне джерело». Трохи далі по вулиці розташована селищна гімназія.

 

В мальовничих околицях селища, серед невисоких гір і джерел з мінеральною водою, розташовано кілька баз відпочинку, протитуберкульозний диспансер. В мисливському господарстві "Зубравиця" на волі живуть зубри. В чималому куті Слатина, під лісом, діє православний жіночий монастир.

Назва кута пов'язана з солонуватим смаком місцевої води: на Слатині дотепер збереглася 12-метрової глибини криниця з солоною водою, з якої бере початок річечка Солонець, притока Сірета. По "біле золото" - сіль - на Слатину проїжджали з навколишніх поселень так званою "Бухарестською" дорогою (нині веде на територію Румунії). Ласа на солоне худоба залюбки п'є воду з Солонця.

Фотогалерея