Територіальні громади Чернівецької області

  • вхід на портал
  • реєстрація

Давидівка (Сторожинецький район)

Загальні відомості

Карта села

Карта села Давидівки

Подорож до Давидівки

ДАВИДІВКА – неймовірно цікаве і унікальне село, село рекордсмен. Його унікальність полягає, по-перше в тому, що населений пункт з трохи більше трьома тисячами мешканців займає площу, співставну із площею невеликого обласного центру. А по-друге, тим, що в цьому селі розташовано відразу сім дерев’яних храмів, більшість з яких викликає неабиякий інтерес як у туриста, так і у дослідника дерев’яної архітектури. Кажуть, що ще є і восьмий храм – уніатській костел у лісі на північній околиці села. Але туди моя Dacia не дісталася: на пів-шляху застрягла у величезній калюжі.



Це справжній рекорд не лише для Буковини, але й для усієї України. Тому огляд його пам’яток потребує наявності вільного часу та, особливо, відповідного транспорту. Дороги в Давидівці страшненькі, без твердого покриття.






Якщо їхати з боку Череша, то у центрі села повертаємо праворуч. За містком через Сірет повертаємо ліворуч і опиняємося в куті Давидени-центр. Про розташування перших двох пам’яток треба спитати у місцевих мешканців. З дороги їх не видно. Першою в очі кинеться висока і відносно нова дерев’яна триверха церква Святих Архангелів Михаїла та Гаврила, зведена у 30-х роках минулого століття.




Архітектура церкви поза канонами буковинських шкіл дерев’яного зодчества, а скоріше за все є відображенням тогочасних архітектурних віянь, що йшли з  Румунії. Бабинець, нава та вівтар є надзвичайно високими для традиційних дерев’яних храмів і мають два рівні вікон. Стіни вкриті тесом, пофарбованим у зелений колір, а вхід до церкви розташований з південного боку. Всі три верхи церкви мають по два заломи, нижній з яких – четверик, верхній – восьмерик із невеличкими віконцями на кожній грані. Поруч з церквою – дерев’яна каркасна двоярусна дзвіниця. Її стіни викрашені у зелений колір, а дах вкритий ґонтом.




Уважно подивіться на фото: такою церкву ви бачите в останній раз! За словами «реставраторів» через декілька місяців церква буде ПОВНІСТЮ вкрита бляхою! І не  простою, а золотою! Як повідомили робітники, верхи церкви будуть блискотіти золотом (ну, не справжнім, звичайно), а бляха, якою будуть вкрити стіни, буде зеленою. Кажуть, що «так краще: не треба буде постійно фарбувати!»




Проте справжніх цінителів дерев’яних храмів зацікавить стара церківка, що стоїть поруч із дзвіницею у тіні нового великого храму. Дерев’яна церква Святих Архангелів Михаїла та Гаврила є майже ровесницею села. Збудована у 1786 році, вона разом із Миколаївською церквою в Чернівцях, Берегометі Кіцманському та церквою з Драчинців, що знаходиться у Музеї народної архітектури і побуту Чернівців, являє собою еталон буковинського дерев’яного храму «хатнього» типу.




Церква нагадує гуцульську хату, складається з трьох зрубів, стіни вкриті дранкою. Вкритий ґонтом дах майже вдвічі вищій за приміщення і має достатньо великий винос. Центральний зруб увінчує дерев’яна главка з декоративним віконцем. Неймовірно, але храм не потрапив до переліку архітектурних пам’яток ні державного, ні місцевого значення!




Від храмів будемо рухатися на північ по центральній вулиці села, яка біжить серед розташованих на відстані одна від одної хаток. Приблизно через три кілометри важливо не проґавити поворот ліворуч. Дорога перетинає струмок Кривець, за яким через декілька сотень метрів почнеться присілок Новий Зруб.

З пагорба побачимо маленький костельчик, напевне, наймиліший з дерев’яних римо-католицьких храмів Буковини – костел Пресвятого Імені Марії. Ймовірно, що храм побудований на початку ХХ століття.






Щоб побачити найвіддаленіший храм села, доведеться сильно познущатися з автівки. Сказати, що дорога до кута Старий Зруб погана – це ні сказати нічого. Але якщо ви навіть і не застрянете в калюжі, то це ще не означає що ви знайдете потрібний вам храм. Якщо ж повезе, то на самісінькій околиці Давиден (північний захід) побачити блиск золотої бані нещодавно «відреставрованої» дерев’яної церкви Св. Петра і Павла.




Про дату побудови церкви точно не скажу: ХІХ століття, і не більше. Тип храму – перехідний від хатнього до купольного. Такі можна побачити в Старій Жадові, Нижніх Станівцях, Валяві. Дерев’яні стіни викрашені в тепло-зелений колір, бляха – синя, а верх – позолочений. Напевне, місцевим дуже подобається…
Дзвіниця і старі хрести на подвір’ї:




Для того, щоб оглянути ще одну дерев’яну православну церкву, повернемося тією ж самою дорогою повз Маріацький костел на головну вулицю села. Праворуч – в центр, ліворуч – пару кілометрів і з правого боку дороги буде церква Святої Параскеви кінця ХІХ століття – єдина пам’ятку села, що потрапила до переліку місцевих пам'ятників архітектури. Дивно, чому саме вона? Адже ця церква – найНЕцікавіший храм Давиден.




Дуже нагадує Петропавловську церкву на Старому Зрубі, теж перехідний хатньо-купольний тип, але більш спотворена: верхи повністю в срібній блясі, стіни – начебто дерев’яні, але більш схожі на ламінатні.
Автентичною залишилася лише дзвіниця.




Останній храм - ще один дерев’яний костел, побачити варто. Для цього повертаємо в центр і їдемо у бік Черешу. По дорозі зустрінемо при дорозі симпатичну дерев’яну капличку.




А на виїзді з села буде поворот ліворуч, який приведе до дитячого пансіонату «Вербиченька», що розташований на мальовничому березі Малого Сірету. Пансіонат цікавий тим, що розташований у колишньому панському маєтку пані Григорчихи.




Реставрований палац початку ХХ століття – ну дуже скромний. Але, якщо вже попали у Давидівку, то варто його оглянути. Поруч з палацом – дуже милі скульптурки ведмедика, лебедя і жаби.






Отже, щоб побачити останній дерев’яний храм, треба знову повернутися до Череша. В центрі звернути праворуч і ще раз проїхати повз Череський палац та знаменитий пам’ятник Сталіну. Незабаром Давидівка почнеться знову.




Дерев’яний костел більше нагадує каплицю. Храм присвячений Святій Розі з Ліми – першої католицької святої з американського континенту, що є покровителькою Південної Америки та садівників.




Храм, побудований у 20-х роках ХХ століття, за архітектурними формами нагадує вже відомі нам дерев’яні костели в Панці та Череші: «хатній» тип з чотиригранною баштою. Проте відрізняється від них природнім живим не пофарбованим деревом. Костел був закритий «совєтами» у 60-ті роки минулого століття. Оскільки його місцезнаходження співпало із розташованим поруч колгоспним двором, то тодішня місцева влада не знайшла нічого більш розумного, чим використовувати колишній храм під сіносховище. Так, костел поступово занепадав, поки у 1990 році його не передали у використання місцевій римо-католицькій громаді. Сьогоднішній свіженький вигляд костелу – результат його реставрації у перші роки ХХІ століття.




Ще кілька видів Давидівки:








Андрій Бондаренко Фото автора
http://community.livejournal.com/ua_travels

Ресурси та інфраструктура

Населення (за останнім переписом): 3285 чол.

Відстань до міста Чернівці: 50 км.

Покриття мобільним телефонним зв’язком:  МТС, Київстар, Life, Beeline, Jeans, Djuce, інші оператори.

Заклади:

 

1

Пошта

Є

2

Міліція

Немає

3

Медичні заклади

Є

4

Банківські установи

Немає

5

Навчальні заклади

Є

6

Клуби, бібліотеки, заклади культури

Є

7

Культурно-мистецькі колективи

Немає

8

Краєзнавчі, художні, меморіальні музеї

Немає


Традиційні народні промисли:

  1. Вишивання.
  2. Писанкарство.
  3. Лозоплетіння.
  4. Килимарство.
  5. Художня обробка деревини.

Природні ресурси, пам’ятки:

 

1

Лісові угіддя

Є

2

Угіддя реліктових, лікарських рослин

Немає

3

Водні ресурси (річки, мінеральні, лікувальні джерела)

Є

4

Гори (схили, тощо)

Є

5

Інші природні ресурси (мінерали, копалини, тощо)

Є

6

Пам’ятки природи (печери, скелі, урочища,  тощо)

Немає

7

Пам’ятки історії та архітектури (замки, церкви, тощо)

Є

 

Додаткова інформація

Чим пишається громада?

Громада с. Давидівка пишається мальовничою природою: по обидва боки села розкидані зелені ліси та луги, орієнтовною площею - 1,5 тис. га. Повноводні ставки та річка Малий Сірет милують око. На березі річки красується дитячий пансіонат «Вербиченька», який знаходиться в реставрованому будинку колишньої пані Григорчихи.

Фотогалерея