Територіальні громади Чернівецької області

  • вхід на портал
  • реєстрація

Банилів-Підгірний (Сторожинецький район)

Загальні відомості

Карта села

Карта села Банилова-Підгірного

Ресурси та інфраструктура

Населення (за останнім переписом): 4036 чол.

Відстань до міста Чернівці: 55 км.

Покриття мобільним телефонним зв’язком: МТС, Київстар, Jeans, Djuce.

Заклади:

 

1

Пошта

Є

2

Міліція

Є

3

Медичні заклади

Є

4

Банківські установи

Немає

5

Навчальні заклади

Є

6

Клуби, бібліотеки, заклади культури

Є

7

Культурно-мистецькі колективи

Немає

8

Краєзнавчі, художні, меморіальні музеї

Немає


Традиційні народні промисли:

  1. Виготовлення столярних виробів.

Природні ресурси, пам’ятки:

 

1

Лісові угіддя

Є

2

Угіддя реліктових, лікарських рослин

Є

3

Водні ресурси (річки, мінеральні / лікувальні джерела)

Є

4

Гори (схили, тощо)

Є

5

Інші природні ресурси (мінерали, копалини, тощо)

Є

6

Пам’ятки природи (печери, скелі, урочища,  тощо)

Є

7

Пам’ятки історії та архітектури (замки, церкви, тощо)

Є

Подорож до Банилова-Підгірного

Велике прикарпатське село БАНИЛІВ-ПІДГІРНИЙ витягнулося уздовж Малого Сірету та його гірських приток на багато кілометрів.



Село – справжній рай для любителів гірської природи. Воно майже з усіх боків оточено вершинами Буковинських Карпат: на заході – Велика Кічера (857 м) та Лишечини (878), на південному заході – Перехрест (1013 м), Велика і Мала Мачерки (1027 м і 875 м відповідно), Галечкі-Великі (1012 м) та Букова (1080 м), на півдні – Рагідна (1028 м) та Палтин (1097), та південному сході – Волховни (817 м). На будь-яку з цих гір не важко піднятися, а з їх вершин відкриється незабутня панорама інших гір Буковинських Карпат на півдні, та мальовничих прикарпатських сіл на півночі.




Є в селі і водоспад, і цілющі мінеральні джерела. Останні роки Банилів-Підгірний став значним осередком сільського «зеленого» туризму. З кожним роком збільшується кількість приватних туристичний садиб і, відповідно, кількість туристів.



Величезне село складається з декількох кутів, кожний з яких, як правило витягнутий уздовж невеликих струмочків, що несуть свої води по гірським ущелинам до Малого Сірету. Ми познайомимося лише з декількома такими куточками, що представляють інтерес для мандрівника.




Почнемо з центру села. Щоб досягнути його, треба їхати тією з дорогою, нікуди не повертати, не зважаючи на вказівники. Дорога, що веде з Черешу уздовж Малого Сірету, пролягає майже через все село і є його головною вулицею. На початку села дорога – справжній жах. Але ближче до центру все міняється: там дорога ідеальна. Краща дорога Буковини, я б сказав. Через кожні 50 метрів – лежачі поліцейські.




Центр села нагадує невелике буковинське містечко, а декілька особняків кінця ХІХ – початку ХХ століття нагадують про австрійське минуле Банилова. В самому центрі розташований цікавий палац – колишній панській маєток. Сьогодні тут знаходиться місцевий лікувальний заклад. Про минуле маєтку розповіла найстаріша мешканка закладу: при австріяках палац належав пану Гроссу, в румунський період – пану Урсакі.




Неподалік від палацу своїми золотими банями блищіть нова церква.




З дороги також можна побачити молитовний дім – колишню кірху.




Слід сказати, що своєму розвитку Банилів-Підгірний зобов’язаний переселенню у 1850 році богемських німців та заснуванню німецької колонії Августендорф. У куті Кошчуя (на сході села, поворот з центру, жахлива розмита дорога) про це нагадує найбільший храм села – мурований костел Пресвятої Трійці. Храм та монастир були споруджені у 1907 році для австрійського ордену тринітаріїв. А наступного року костел було освячено під титулом Святого Мартина. Після Другої світової війни храм закрито, у 1993 році – повернуто римо-католицькій громаді.






Поруч з костелом – це один колишній панський маєток. У двоповерховому палаці розташувався базовий табір Чернівецької обласної школи-інтернату «Перлина гір».






Від центральної вулиці села у бік гір розходяться декілька радіальних вулиць, які ведуть до так званих «кутів» - віддалених частин села. Найбільш цікавим таким кутом є Кошелівка, поворот на який знаходиться праворуч, не доїжджаючи до центру с костелом. Хутір Кошелівка, розташований уздовж потоку Солонець, що впадає до Малого Сірету, колись був самостійним селом. А назва свою поселення отримало завдяки тому, що тут плели кошики, адже на берегах Солонцю росли лози.




Окрасою Кошелівки є дерев’яна церква Святого Дмитра, збудована у 1875 році майстрами з Галичини. Була закрита владою у 1978 році. Шкільна історія села розповідає про чудове спасіння місцевими мешканцями церковних дзвонів. За наказом тодішнього голови сільради влада знищила іконостас та ікони. Наступними повинні були бути дзвони. Дізнавшись про це, відважні мешканці Кошелівки  закопали три дзвони у трьох різних куточках хутора, тим самим врятувавши їх від богоненависників. Через 8 років, у 1986 році Кошелівці знову почули церковний дзвін.






Південною околицею Банилова-Підгірного є хутір Гільча, що розташувався майже у буковинських горах. Ще в австрійські часи тут була парова лісопильня. Там, де струмки Гільча і Дмитриця зливаються і утворюють річку Малий Сірет, на роздоріжжі стоїть дерев’яна Церква Різдва Пресвятою Богородиці 1782 року побудови. Церква – типово «хатнього» типу, оббита свіжою деревиною. Вдало гармонує із навколишніми краєвидами.






Якщо на роздоріжжі в Гільче повернути ліворуч, то незабаром почнеться територія загальнозоологічного заказнику «Зубровиця» - єдине в Україні місце помешкання зубрів(бізонів європейських). Зубри і раніше мешкали в Карпатах і на Буковині, проте на початку ХІХ століття вимерли внаслідок інтенсивної господарської діяльності людини.




На початку 70-х років ХХ століття на Буковину з Біловезької Пущі, Кавказу та Польщі було завезено 19 голів цієї рідкісної тварини. Зубри добре акліматизувалися на новій батьківщини, і вже на початку 90-х їх чисельність складала близько 200 особин. У 90-ті роки минулого століття популяція почала зменшуватися, що було викликано суворими зимами, а здебільшого – розбалансуванням екосистеми людиною. Сьогодні на території «Зубровиці» за даними останньої таксації налічується 85 вільних зубрів.
З працівниками заказника можливо здійснити екскурсію «Зубровицею», а якщо повезе, зустріти справжніх зубрів.




Приблизно через два кілометри від Гільчі на схилі гори Волховни побачимо водоспад, що має назву Королівський.














Вище за течією:






Андрій Бондаренко Фото автора
http://community.livejournal.com/ua_travels
 

Традиції села

В селі існує добра традиція віншувати жителів села перед новим роком

Місцеві свята та традиції

"Банилівська полонина"


Фотогалерея