Територіальні громади Чернівецької області

  • вхід на портал
  • реєстрація

Сокирянський район

Публікації

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ПРО СОКИРЯНСЬКИЙ РАЙОН ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
Сокирянський район Чернівецької області розташований в східній частині букового краю, в зоні лісостепу, і займає південно-західну частину Пруто-Дністровського міжріччя. На заході межує з Кельменецьким районом, на півночі і сході по р.Дністер – з Хмельницькою та Вінницькою областями, а на півдні – з Республікою Молдова. Протяжність контрольованого українсько-молдовського кордону складає майже 70 кілометрів. На території району розташоване місто Новодністровськ, яке засноване у 1973 році, а 13 липня 2000р. набуло статусу міста обласного значення.

Район утворено 11 листопада 1940 року (з 4 січня 1965 року в сучасних межах). Його площа - 66797 га, або 7,3 відсотки загальної території області. Відстань від районного центру м. Сокиряни до обласного центру – м. Чернівці – 156 кілометрів. На Сокирянщині проживає 45,7 тис. громадян, міське населення складає 9,6 тис. осіб, сільське – 36,1 тис. осіб. До складу району входять м. Сокиряни та 28 сільських населених пунктів. В Сокирянському районі проживають українці (89,9% всього населення), росіяни (6,2%, в м.Сокиряни, селах Грубна і Білоусівка), молдовани (3,4%, в с.Шишківці) та інші.

Надра району багаті на цегельно-черепичну сировину, вапняк, пісок, гравійно-піщану суміш. А в селі Ожеве дзюркотить потужне джерело мінеральної води.

Історія Сокирянщини сягає своїм корінням прадавніх часів, коли на берегах Дністра з'явилися групи первісних мисливців, озброєних крем'яними знаряддями. Сліди їх давніх поселень знайдено в багатьох місцях, та найбільший інтерес викликали рештки мисливського табору поблизу села Молодове (тепер – під водами Дністровського водосховища). Українські археологи розкопали тут фундамент житла, складений з черепів і кісток мамонтів. Ця споруда, за оцінкою вчених, - одна з найдавніших у Східній Європі – існувала близько 67 тис. років тому.

Знахідки археологів свідчать, що у IV – III тисячоліттях до н.е. територію району заселяли представники трипільської культури. На початку I тисячоліття н.е. через територію краю проходили різні племена і народи, але корінне землеробське населення залишалося сталим. Воно і взяло участь у створенні слов'янських племенних союзів. На території сіл Ломачинці, Білоусівка, Вітрянка, Кулешівка, Шебутенці, Гвіздівці знайдені рештки поселень тиверців, які наприкінці Х ст. були приєднані до Київської держави. Слов'янські селища на території району зникають в XIV – XV ст., але є докази, що окремі з них існували до кінця XVIII cт.

За доби феодальної роздробленості сучасна Сокирянщина увійшла до складу Галицько-Волинського князівства, а після його занепаду належала Шипинській землі, а згодом опинилася в складі Молдавської держави, яка в XVI ст. була остаточно підкорена Османською Туреччиною.

За Бухарестським мирним договором 1812 року Сокирянщина увійшла до складу Російської імперії і відносилася до Хотинського повіту Бессарабської губернії. З листопада 1918 по червень 1940 року – територія району під владою Румунії, проти якої в січні 1919 року відбулося Хотинське повстання. 28 червня 1940 року північна частина Буковини відійшла до Радянського Союзу, а 7 серпня цього ж року була створена Чернівецька область, до складу якої увійшла і Сокирянщина.

Перші згадки про села району знаходимо в грамотах молдавських господарів.

1432Гвіздівці. Археологічними розкопками поблизу села виявлені рештки поселень трипільської та черняхівської культур.

1437Кулішівка. Серед старожилів і досі живе згадка, ніби в урочищі Горб жили люди, які займались виготовленням коліс. Їм і дали прізвище Колісники, яке до речі, збереглося у селі до цього часу. Сміливими і роботящими були ці люди. Вони виготовляли колеса не тільки для місцевих жителів, а і для тих, хто приходив з інших сіл. Майстри привітно ставилися до своїх братів-землеробів, гостинно приймали їх у себе, давали їм місце для прожитку, пригощали кулешем (мамалигою). Таким чином кулеша стала головним видом їжі поселенців. Тому і назва - Кулішівка.

1447 - Василівці, Коболчин, Непоротове, Ожеве.

Назва села Коболчин походить від назви річки Кобильча, яка протікає через село і впадає в Дністер. Першими поселенцями були втікачі із-за Дністра. Населення в основному займалося гончарством, тому прізвище "Гончар" найпоширеніше в селі. Секрети гончарства зберігає і передає молодому поколінню заслужений працівник культури України І.І.Гончар.

Село Непоротове знаходиться у велетенській чаші, що створена лівим берегом Дністра та кам'яним підвищенням, яке називають місцевими горами, з південно-східної сторони. Трохи далі від Непоротова - невеличке село Галиця, що знамените Свято-Миколаївським печерним монастирем, який за однією із версій виник у IV – VI ст.нашої ери.

Село Ожеве вперше згадується під назвою Ожогово. Поблизу села виявлено 5 палеолітичних стоянок та 2 поселення трипільської культури.

1533 - Мендикауци (з 1944 – Олексіївка). Перша назва походить від прізвища "Мендик". В 1944 році село названо на честь майора Червоної Армії Алєксєєва, який загинув при визволені села.

1565Романківці. Існує кілька версій походження назви села. Перша – пов'язує назву з ім'ям князя Романа Мстиславича, друга – із назвою знищеного міста. Третя версія про виникнення села пов'язана з переселенцем із Поділля на ім'я Роман. Поруч з Яшанами, Урсулами, Ротарями, Нікуліцами, які прийшли з Волощини, тут осідали Ковалі, Кушніри, Марущаки, Яковенки, які примандрували з широких українських степів. А згодом з'явилися і Римарі, Стани, Гандрабури – завезені паном цигани. В кінці XVIII ст. з'являються молдавські прізвища Лянга, Кузема, Денега, Вахнован.

Село Романківці – найбільше в районі. На його території знайдені археологічні пам'ятки палеоліту, трипільської та черняхівської культур, селища східних слов'ян. В 1834 – 1920 роках село було волосним центром Хотинського повіту. Становлення та розвиток села пов'язане з родиною Крупенських, які отримали право на володіння землями після приєднання Хотинщини до Росії та займали високі посади в повіті та губернії. Романківці подарували чимало людей, які стали яскравими постатями у багатьох сферах суспільного життя. З-поміж усіх, насамперед, варто назвати академіка Костянтина Федоровича Поповича, творчість і громадська діяльність якого є яскравою сторінкою в історії українсько-молдавських взаємин.

1620Михалкове.

1632Сербичани. На території села виявлені поселення трипільської культури та могильник черняхівської культури.

1650Молодове. Село було розташоване по обидва береги річки Дністер, тепер на його місці водосховище. Археологи свідчать, що на території села Молодове, а точніше в урочищах Байлова Ріпа та Голий Щовб – жили люди 40-50 тисяч років тому. Ці знайдені поселення найдавніші не тільки на території Буковини, а й України. У Поливаному Яру розкопано поселення трипільської культури. Тут у давнину водилися мамонти, були виявлені майстерні кам'яних знарядь праці, оборонні рови. Люди жили в Молодове роками, поки їм не прийшлося переселитися на гору і будувати інше село. Село – Братанівка. У цьому селі живуть працьовиті та талановиті люди. У кожній родині вишивають. Існує дві версії виникнення назви. Перша - люди, що переселились до нового села були дружніми, мирними, допомагали одне одному, жили душа в душу, як брати. Від цього й пішла назва – Братанівка. Друга – назва села походить від прізвища першого поселенця Братьякова. В 70-х роках ХХ ст. у зв'язку із будівництвом каскаду Дністровських ГЕС і ГАЕС територію Молодове затопили води Дністра, люди переселилися у село Братанівка та навколишні села.

1651Вашківці. Назва села походить від чоловічого імені Васко. За іншою легендою назва села пов'язана із словом "важки" (книжне – віжки), яким називають кінську упряж. Перші поселенці, яких привіз сюди поміщик Костянтин Казимир, були вихідцями із сусідніх сіл.

1666Сокиряни (до 1944 р. Секуряни), волосний центр Хотинського повіту, з травня 1960 р. – селище міського типу, з листопада 1966 р. – місто районного значення. Районний центр.

В Енциклопедичному словнику Брокгауза та Ефрона про Сокиряни вміщена така стаття:

"Секуряни (Секурени, Сикурени) – мст. Бессарабської губ., Хотинського п., у 80 вер. від повітового міста, біля р. Валятуркулай. Населено головним чином царанами. На скелястих берегах місцевих балок, що впадають у Дністер, знаходяться старовинні печерні храми. Жит. 3164, 2 правосл. церк., 7 євр. молитовн. будинків, школа, цегельний завод, гуральня; багато лавок."

Чому Сокиряни саме так називаються?

Одна із легенд розповідає, що жив собі один чоловік. Добрим і справедливим він був. Допомагав, заступався за всіх, кривди не терпів, за що багатьох прикрощів зазнавав від недобрих людей. Вони знущались з чоловіка, намагались завжди обділити його, зробити так, щоб в усьому винуватим був він. А згодом ті недоброзичливці й до в'язниці спровадили його.

Та добрі люди не дали пропасти, допомагали, а потім таки визволили його з неволі. І коли скривджений, але гордий і добрий чоловік вирішив шукати собі інше місце для життя, дали йому в руки сокиру й сказали: „Шукай місце, де сонце ясно світить та вода джерельна гарно виспівує".

Довго мандрував чоловік, поки не забрів у невідому місцевість, яка густо поросла лісами та чагарником. Голодний і знесилений, упав край стежини і пролежав невідомо скільки. Аж згодом відчув, що по обличчю його хтось ніби гладить ніжною рукою. Відкрив очі і зрозумів, що це невеличкий струмок своїми холодними бризками освіжив його, до життя повернув.

Піднявся мандрівник. Випив джерельної води. Набрав ягід, підкріпився трохи. І вирішив тут зупинитись. Бо сонце ласкаво світило і вода в річці, мов на струнах вигравала.

Зрубав своєю сокирою одне дерево, друге... Дивись, уже й хату поставив.

Зачули скривджені й знедолені люди з нав-колишності про справеливого і доброго сокирника і заспішили до нього. Стали і собі розчищати ліс та невеличкі хатини взруб ставити. Далеко лісом котилась луна від стуку їх сокир. І дехто так і казав: "Сокиринці поселення будують". Згодом на невеличкому пагорбі біля річки виросло село, яке перетворилось у місто. І назвали його Сокирянами.

Відтоді поминуло багато літ. Життя вносило свої корективи в історію міста, яке будувалось, розширювалось, створювало свою виробничу базу. Воно зазнавало підйому і затухання уваги до себе, його не обминали стороною ні чужинські нападники, ні війни, які несли розруху і страждання. Але місцеві жителі вміло долали труднощі, сміливо добивалися кращого життя.

1670Шебутинці.

1720Селище, хоча життя тут вирувало ще задовго до цього часу. На околицях села виявлено рештки поселень доби бронзи, раннього заліза та два поселення черняхівської культури.

На зміну одним народам приходили інші. Бачили люди сліди життя, тому і селилися тут, звідси і походить назва Селище - “село на селі”. Починалося село з-під лісу “Площа”. Тут першими з’явилися цигани-лошкарі, які облюбували собі яр, який до цих пір називається Циганським яром.

1760Ломачинці. Цього року село було подаровано господарем Молдавії своєму дворнику Іордані Крупенському. Володіння Крупенських розташовувалися по всій Молдавії. Але територія села була заселена задовго до XVIII ст. Поблизу Ломачинців існувало місто Кучелмін, в якому не раз бував князь Данило Романович Галицько-Волинський.

1771Вітрянка, Грубна.

На території Вітрянки, як і сусідньої Кулішівки, виявлені рештки поселень трипільської та черняхівської культур, городищ і селищ часів Київської Русі. У Вітрянці багато Фрицаків, Дем'янчуків, Герасимчуків, Куляків, а розрізняють кількох Василів Івановичів Фрицаків чи Ольг Петрівен Дем'янчуків по імені чи сільському призьвіську матері: Василь Іванович Фрицак (Фросинин), Василь Іванович Фрицак (Ольки Грицькової), Ольга Петрівна Дем'янчук (Докіїна), Ольга Петрівна Дем'янчук (Маланички).

Село Грубна засновано старообрядцями. На початку ХVІІІ століття. кілька старообрядчих родин поселились в так званому урочищі Стара Грубна. В той час тут росли дрімучі і непрохідні ліси, які поступово розкорчовувались під поля для ведення землеробства, яке було основним заняттям поселенців. Сіяли пшеницю, жито, займалися садівництвом. Здавна Грубна славиться своїми садами, в яких ростуть яблука і груші, черешні, вишні і сливи. У звичаях, святкових обрядах, одязі, способах ведення господарства, обробітку грунту, зведення житла росіяни села Грубна мають спільні риси із селянами Володимирської та Курської областей Російської Федерації.

1772Волошкове, Кормань.

Новим днем народження села Кормань нинішні жителі вважають 1980 рік, коли почалось масове переселення зі старого села, що потрапило у зону затоплення Дністровської ГЕС, у сучасні будинки, які споруджено вище над Дністром, де зеленіє пишний лісок. Сучасний Кормань – один з наймолодших на Буковині.

В 1909 році поруч із Мендиківцями виникають Напів–Мендиківці (з 1944 – Новоолексіївка). Першими поселенцями були родини Гуменчука та Шамбрановича. Після аварії на ЧАЕС в Новоолексіївці з'явилися переселенці із Житомирської області. В 1924 році біля річки Лопатинка, яка бере свій початок біля с.Струмок і впадає в річку Прут на території Молдови, виникає молдавське село Шишківці, яке утворюють переселенці із с. Колінківці (тепер Хотинського району Чернівецької області). В 1927 році засновується село Дряпачани (з 1944 – Лопатів).

Основою господарства нашого краю століттями було землеробство та скотарство. Селяни вирощували пшеницю, ячмінь, жито, у великій кількості утримували овець, свиней, волів, корів, кіз. У XVII ст. набуває розвитку бджільництво, з'являються посіви кукурудзи, виноградні плантації. Поряд із сільськогосподарським виробництвом розвивалася реміснича справа, невелика частина населення займалася торгівлею.

Тепер Сокирянщина – аграрно-промисловий край.

Сільськогосподарське виробництво спеціалізується на садівництві (сади займають близько 4 тис.га), вирощуванні зернових, овочевих та кормових культур, м'ясо-молочному тваринництві.

Промисловість Сокирянщини формується і розвивається у галузях електроенергетики, машинобудування, добувної та переробної промисловості. Серед найбільших підприємств - Дністровська ГЕС, ВАТ “Дністровська ГАЕС”, ВАТ “Сокиряни машинобудівний завод”, філія №1 ТОВ “Голдтранс Інтернешнл”, Сокирянський держлісгосп.

Сприятливі природно-кліматичні умови району, наявність ГЕС та Дністровського водосховища, вигідне прикордонне розташування, попит громадян на відпочинок і оздоровлення зумовлюють організацію туристичних та туристично-спортивних об’єктів, баз відпочинку та оздоровлення і розвиток відповідної інфраструктури.