14 січня "малнка" прийшла в Сокирянський район з віншуванням та щедрівкою.

На відміну від Святого вечора під час Щедрої вечері накривають багатий стіл, де переважають м'ясні страви. В деяких селах Сокирянщини, навіть кров'янки, які є традиційною новорічною стравою, називають “маланками”. Вдруге протягом зимових Святок готують кутю. Випікають і спеціальні хліби “Маланку” та “Василя”.

Свято Маланки відмічають напередодні Нового року (31 грудня за старим стилем, 13 січня за новим),  ще його називають Щедрим вечором, або Щедрою (Другою) кутею. Святом Василя називають Старий Новий рік і відмічають його 1 січня за старим стилем (14 за новим). На відміну від Святого вечора під час Щедрої вечері накривають багатий стіл,  де  переважають м'ясні страви.  В деяких селах Вінниччини, навіть кров'янки, які є традиційною новорічною стравою, називають “маланками”. Вдруге протягом зимових Святок готують кутю. Випікають і спеціальні хліби “Маланку” та “Василя”.

Як тільки жінка замішувала діжу для випікання обрядового новорічного хліба,  не миючи рук від тіста, вона  йшла разом з чоловіком лякати дерева, котрі погано родять. Чоловік ніс сокиру, або палицю, жінка перевесла, зроблені із дідуха (соломи, що лежала на долівці від Святого вечора).  Підійшовши до дерева, чоловік тричі стукав по ньому обухом сокири,  або палицею і промовляв:  "А чого ти, грушо, не родиш?  Я тебе зрубаю, порубаю!" Або: "Не будеш  родити, буду рубати, а будеш родити, буду шанувати". За дерево відповідала дружина: "Не рубай мене, а перевеслом підпережи, я тобі ще в  пригоді  стану".  Після цього жінка обтирала руки від тіста об дерево і перев'язувала його перевеслом.

В народі вірили,  що після таких процедур дерево злякається і обов'язково дасть гарний урожай.  Адже на Маланки,  особливо  в Новорічну ніч,  рослини розуміють людську мову,  а тварини навіть самі розмовляють по-людському.  До речі, тварини в  цю  ніч  могли поскаржитись  Богові  на господарів,  якщо ті погано з ними обходяться.  Тому в цей день худобу доглядають дуже  ретельно,  добре годують, чистять, пестять.

А ще на Маланки  господині  ретельно  чепурять,  підбілюють піч,  адже в ніч напередодні Нового року вона танцює, віддається. "Тому то піч  на  Маланки  мусить бути чисто вимащена, "щоб не кляла, що не вимащена". Ніхто  у  цю ніч не спить на печі, не сидить, нічого  на  неї  не  кладуть, бо тяжко їй танцювати"..."Нехай спочине"... "Василь з Маланкою  приходить танцювати на печі - аби їм не перешкоджати"... На піч кладуть овес - "на коровай, так як у нас на весілля,  і  їй  дається вівса, як ся віддає". "Аби мала чим коня годувати, бо вона  їде  в місто, на герць".

З настанням сутінок по селу ходили ватаги  щедрувальників в карнавальних костюмах з музиками. Серед гуртів переважали парубочі  громади ряджених,  окремо ходили і гурти дівчат. Для щедрувальників, як і для колядників,  не існувало статевих обмежень, проте дівоча Маланка здебільшого щедрувала під вікнами, а гурти ряджених парубків просилися до хати, та й персонажів у масках у парубочій Маланці було значно більше.

Серед ряджених найчастіше зустрічаються  образи  Маланки,  Василя, кози, діда з бабою,  циган,  ведмедя,  журавля,  кота... Маланкою був парубок в латаній спідниці, старій  хустці,  брови  і  очі підведені сажею,  обличчя вибілене крейдою,  щічки та вуста фарбовані червоним буряком або  калиною. В руках Маланка носила куделю. Вона  дуже полюбляла цілуватись зі всіма, хто підвернеться, при цьому  обмурзувала їх своєю "косметикою".