Територіальні громади Чернівецької області

  • вхід на портал
  • реєстрація

Білоусівка (Сокирянський район)

Історія

І тисячоліття до нашої ери Городище, яке знайдено на території нашого села розташоване в урочищі ”Барання” за 3 км від села на лівому березі річки Білоусівка. Датування Городища ранньозалізним віком підтверджується конструкцією його оборонних споруд. Лише в той період оборонні рови споруджували із зовнішнього та внутрішнього боків валу. По дослідженнях істориків складається версія, що наше Городище збудували в період, коли у виробництво лише впроваджувалось залізо, а основні знаряддя праці виготовляли із каменю і бронзи. Отже укріплення споруджували вручну. Рови в кам”янистому грунті довбали дерев”янними мотиками з бронзовими наконечниками. Для спорудження оборонних ліній потрібні були зусилля величезної кількості людей. Городище- майдан прямокутної форми розмірами 400х360м відноситься до західно- подільської скіфської культур. Городище виявлено об”єднаною експедицією Чернівецького краєзнавчого музею і держуніверситету в 1968 році. На території Городища проведено-обстеження, зібрано керамічний комплекс, який датує городище до скіфського часу. Городище дуже зруйновано. Вал і рів виразно видано тільки не розореної частини, яка своїми кінцями входить у ліс і закінчується на крутому спуску до потоку. Рішенням облвиконкому від 24.10.1969р. архіологічна пам”ятка „Городище” в с. Білоусівка взято під державну охорону під порядковим номером 21, охоронним номером 484.
VІ ст. до нашої ери Курганний могильник розташований на північний схід від села в урочищі „Баранне”. Кургани /5/ епохи бронзи, діаметром 15-40 м висотою 0,5-3,4м відомі у населення села під назвою „Могили”. У 1968 році під час будівництва дороги Білоусівка- Ожево був знесений насип одного із курганів. Це помітили студенти історичного факультету Чернівецького держуніверситету, які були в той час на археологічній практиці в Сокирянському районі. Земляні роботи були припинені і залишки напівзруйнованого кургану стали об”єктом вивчення об”єднаної експедиції університету і обласного краєзнавчого музею. Після зняття земляного насипу дослідники натрапили на досить велику стародавню будівлю. Її очолював кромлех, заввишки до 1 м і діаметром до 10 м, викладений з великих і дрібних каменів. Кромлех споруджений на місці 1 м, діаметр 0,7-1,0 м. Вони розташовані за певною системою, з”єднані між собою ровами, утворюючи між собою трикутник розміром 6,7-4,5м. Ями ,безперечно мали ритуальне значення. На це вказує червона вохра, якою було густо посипане дно в чотирьох ямах. У центрі простору, обмеженого ритуальними ямами і ровами знаходилась овальна, викладена з каменів площадка діаметром 2м. На ній та біля неї знайдені уламки людського черепа, зуб людини, кістки коня і бика, крем”яний відщеп та уламок чорнолощенної миски ранньоскіфського періоду. Імовірно, що це жертовний майданчик-олтар, де приносили жертви богам. Подібні жертовники-святилища згадує, описуючи життя скіфів, грецький історик Геродот / Vст.до н.е./: „Були і кургани-жертовники в честь бога війни...На кургані ставиться старовинний залізний меч. Цьому мечу щорічно приносять жертву коней і рогату худобу, крім того , в його честь умертвляється кожний сотий чоловік з усієї кількості взятих у полон «ворогів» ритуальних вогнищ. У центрі кромлеха виявлені шість ям. Курган-жертовник в с. Білоусівка знаходиться на території стародавнього могильника, а неподалік виявлено і городище. Жертвоприношення, що тут здійснювались жителями городища, очевидно, пов”язані з культом мертвих, який був досить поширений у землеробських племенах скіфського часу. Кургани проходять грядою від дороги Білоусівка-Ожево. Знаходяться під державною охороною під порядковим номером 95, охоронним номером 489.
1447 рік Перша літописна згадка про наше село Білоусівка. Там, де красується нині центр села, колись була незаселена людьми велика гора. Навколо неї прекрасною чашою здіймалися до сонця зелені ялини та сосни. Та якось заніс вітер насіннячко білої берези де воно потрапило в щілину кам”яної брили і там проросло. Воно росло на очах і розпустило свої коси-віти. Невдовзі стрункі берези засіялись на великому масиві, який простягався до сусіднього села Коболчин. Хто проїзжав дорогою неодмінно зупиняв свій погляд на білокорих берізках. Здалеку вони були схожі на пишні білі вуса. Тому і звідси, як вважають місцеві дослідники і пішла назва Білоусівка. А можлива інша версія . В 1447 році наші землі разом з Молдавським князівством входили до складу Туреччини. Приблизно в цей час дарчу грамоту отримав феодал з українським призвищем Білоус. Можливо саме і від цього пішла назва села Білоусівка.
1514 рік Село Білоусівка захоплена турками.
1812-1918 роки Село Білоусівка належала до Російській імперії.
1918-1940 роки Село було під владою боярської Румунії.
1919 рік Відбулося Хотинське повстання, в якому брали участь і наші жителі села, Каланжій Роман, Бабій Максим, Дідик Григорій, Цибульський Артем, Цибульський Тимофій
22.06.1941 року Перейшло до рук румунсько - фашистських окупантів. Відновився старий жорстокий румунський порядок. У хаті Гната Студьоного був створений жандармський пост.
22.03.1944 року Білоусівку звільнено від румунсько-фашистських окупантів. У Великій вітчизняній війні брало участь 200 односельчан, 136 з них нагороджено бойовими орденами і медалями. До рідного дому не повернулося 142 чоловік.
1912 рік В центрі села було розпочато будівництво нової кам”яної церкви. Будували з місцевого крейдяно-ракушного обпиленого каменю на кошти односельчан громади. Російська царська влада сприяла будівництву культової споруди, але будівництво було призупинено через першу світову війну 1914-1918р.р. Після окупації в 1918 р. Бесарабії і зокрема нашого села боярською Румунією, новостворена влада заборонила продовжувати будівництво церкви, мотивуючи тим, що є діюча дерев”янна церква. Будівництво було законсервовано. Після закінчення другої світової війни з приходом Радянської влади в незавершеній будові був розміщений клуб. На протязі 1989-1990р.р. на пожертвування громадян села та інших спонсорів проводився капітальний ремонт приміщення, здійснювались малярні роботи, відновлювались ікони та інші церковні раритети. Церква була перекрита алюмінієвою бляхою з одним великим куполом на середині, та чотирма меншими по боках, спереду розташована дзвіниця. 8 листопада 1990 р. на св”ято Дмитрія Солоунського урочисто була відкрита перебудована Дмитрієвська православна церква. Від офіційного відкриття до 2004 року службу у церкві правив отець Федір / Лунгул Федір/. З 2004 року службу править проітерей Юрій /Губка Георгій Петрович/. Отець Юрій активно бере участь по благоустрою церкви, залучає спонсорів для ремонту та відновленню ікон. В 2006 році зроблений внутрішній та зовнішній ремонт церкви. В 2008 році збудована арка при вході на подвір”я і встановлені нові ковані ворота. На кошти громади закуплено нові церковні дзвони.
1930-1936 роки На території руської сторони- на місцевому діалекті „кацапи” побудована Старообрядницька Білокриницького согласія Миколаївська церква. Дерев”яна, на кам”яному фундаменті, прямокутна у плані. Складається із орієнтованих по поздовж вісі квадратних бабинця, нави і вівтаря. Стіни церкви- дерев”янний каркас, обмазаний глиною. Дах похилий, по його коньку над навою вивішується декоративна маківка. Стіни інтер”єру розмальовані олією. Наприкінці ХVІІІ ст. гнані і переслідувані за свою віру прихильники і послідовники руської православної старообрядницької церкви подалися з Росії шукати притулку на окраїнах Руських земель. Перед одними проліг шлях до Сибіру, інші подалися на Придунайські землі, у Молдавію і Бесарабію. Так у нашому краї з”явилися кацапи- старовірці у м.Сокирянах, с.Грубна і с.Білоусівка. Віруючі старообрядці таємно збиралися на моління по домівках. Деякий час їх називали „безпопівцями”, так як для відправлення служби не було попа. Старообрядці таємно сходились на моління у такзвану „стодолу”, яка була побудована на обійсті Дякова Єремія на благодійні кошти громади та батька і сина Лінькова Мартина і Василя. У 1930 році до даної споруди був добудований алтар, а через три роки добудовано дзвіницю. У 1936 році будівництво церкви було завершено, вона була перекрита бляхою і були офіційно поставлені старообрядні хрести. Урочисто церква старообрядців була відкрита 22 травня 1936 року на честь святого Миколи Чудотворця. Першим священником старообрядницької церкви був Ліньков Сильвестр Мартинович житель с. Білоусівка, якого висвятили на священника у соборі Білої Криниці. Дозвіл на це дав Бельський єпископ. Другим священником був обраний Головатий Аким Ілліч. Третім священником був призначений Кадик Астахей Зіновійович. 13.08.2005р. Здійснилося таїнство „священства” диякона церкви Стахія Безщасного возвели в сан священника, який на сьогоднішний день править службу в Миколаївській церкві.
1967 рік У 1967 р. до Дня Перемоги встановлений пам”ятник загиблим воїнам села Білоусівка . Це данина пам”яті тим, хто не повернувся з фронтів Великої Вітчизняної війни. У ВВВ брали участь понад 200 жителів села Білоусівка., з них 142 воїни-односельчани загинули на фронтах. Пам”ятник знаходиться під охороною держави. Охоронний номер 498.