| 1456-1991 |
ІСТОРІЯ села БЕРЕСТЯ
Земле рідна, з чим тебе зрівняти? Від любові серцю в грудях тісно. Як про тебе пісню заспівати, Коли ти сама - найкраща пісня?! Земле - матінко моя.
І. Бердник.
Земля! Якими багатствами володіє вона! Земля дає нам добро і достаток, дарує щасливу усмішку матері і дитині, цвіте садами і виховує в наших душах почуття ніжності і любові, бо з неї ми народжуємось, на ній міцніємо і, нарешті, після смерті вона бере нас у свої обійми.
Якими хвилюючими є слова головного героя кіноповесті О.Довженка „Поема про море" Івана Кравчини: „любіть землю! Любіть працю на землі, бо не буде щастя нам і нашим дітям ні на якій планеті!" Земля! Яка вона гарна завжди!
Напровесні, коли після снігів і щедрих дощів набереться сили рілля. Як вільно дихає вона на повні груди, видолинки і пагорби усіваються свіжою зеленню, починає буяти жито, дзвенить у високості золоті струни жайворонка.
Приємно послухатись до шелесту колосків, коли вони розмовляють із вітром, вдихати аромат хлібів, коли вони цвітуть, а особлива краса і насолода - зустрічати в полі світанок. Земля... Рідна, мила, люба, дорога... Рідна земля... Тут кожен кущик, кожен видолинок чи пагорб зберігають живу пам"ять дитинства та юнацьких літ, нетлінні сліди наших батьків, односельців, які обороняли ці землю, оберігали, ощедрювали дорідними врожаями.
Моя земля
В пшеничній позолоті, Пливе у вічну Зоряну блакіть. Моя земля –
Гніздо людської плоті
ідуху нашого.
Що в грудях пломенить.
В. Васкан, „Моя земля".
Буковий край, Буковина! Вона - скарбниця наших знань, свідок минулого, приклад і повчання для сучасного, попередження для майбутнього.
Буковинська земля здавна славиться своєю історією, чудовими архітектурними пам'ятниками, багатими літературними й мистецькими традиціями, розвиненою освітою, наукою і культурою, щедрою природою й талановитими людьми. З давніх часів ці землі були заселені народами різних національностей. Савободолюбивий буковинський народ мужньо боровся зі своїми поневолювачами.
Буковинська земля славиться майстрами, художниками, музикантами. З великою любов"ю буковинці виготовляють вирои з дерева, різьблять, вишивають. У цих вишивках -- сонце, ліси, ріки і велика любов до рідної Буковини. Землею сивих буків, зеленою Буковиною здавна називають цей живописний куточок України. Багато тайн, легенд приховує ця давня слов'янська земля. Серед багатьох сіл і міст на карті Буковини позначено наше маленьке, гароне село, оточене садами і лісами.
Наше село Берестя розташоване на відстані десяти километрів від траси Київ - Чернівці, в тридцяти кілометрах від районного центру і в шестидесяти кілометрах від обласного центру.
Вперше назва нашого села згадувано в документах 1456 року, за рік до приходу к владі в Молдові Штефана Великого. У 1843 році інженер Етнер склав карту Бесарабії. На цій карті було позначено і село Берестя, а напроти назви села -- рік створювання села - 1456. А про походження назви села існують кілька легенд. Одна з них говорить, що походить назва села від слова „ берест ". Говорять, що в давнину на території, де тепер розміщено село ріс берестовий ліс. Перші поселенці спочатку очистили територію, потім почали орати, сіяти ці землі ці стали її жителями. Село називалось Берестя. В селі налічувалось двадцять одне господарство. Хати були з глини і покриті очеретом. Навколо своїх хат господарі мали свої городи І левади. За селом знаходилися пасовиська. До кінця XIX століття село налічувало 50 господарств.
Але є ще одна версія виникнення села Берестя. Говорять, що поблизу теперишньої річки Борич знаходилось село, засноване турками. Під час австрійських походів майно багатого турецького паші повністю було знищено. Населення, що залишилося переселилося на пагорб, де залишилися три дерева бересту, які лишилися після рубки лісу, і заснували нове село. Першим у нове поселення оселився багатій на прізвище Рафаловський. Потім родини Томулець, Стець, Молдован, Боканча та інші. Ще пізніше в селі з'явилися родиниСкріпнік, Кодряну...Село було названо Берестя.
У173 5 році в центрі села була побудована дерев"яна церква з ортодоксалним християнськимвіросповіданням. Почала працювати початкова школа. В селі було три вітряка (вітряні млини), сільська рада (прімерія). Люди почали називати свої землі: Костіша, Бахна, Булбоана, Арія, Будеюл, Боріч.
До 1940 року в селі налічувалось 203 господарства, в них проживало 1024 її жителів.
28 червня 1940 року нове життя прийшло на буковинську землю. Але це нове життя прервало напад фашистських загарбників. Піднялись на захист своєї Батьківщини і наші односельці. Війна відняла життя 41 жителів нашого села і тільки після перемоги люди почали працювати в мирі.
В 1947 році, як І в інших селах району почали організовувати колгоспи. З великим трудом, але все таки в тому 1947 року вдалося створити колгосп,який назвали „Комунар". Председателем став Молдован Прокопій. З 1950 року керівником колгоспу став П.І. Ткач з Довжку. Йому на змін}7 прийшов І.В.Білий з Шишківців (1952 рік).В 1955 році головою колгоспу ставІ.В.Каптар з Костичан. А в 1959 році до колгоспу „Комунар" приєдналося ще 3 села - Малинівка, Довжок і Керстинці. Головою був Баблюк І. з Клишківців. Через 3 роки, в 1962 році, село Керстинці вишло зі складу колгоспу „Комунар"головою залишився Перепеновський .3 1965 року головою колгоспу став Бернік Георгій Василевич з села Малинівка спеціаліст з вищою освітою, людина з прекрасною душею, знаючий секрети і потреби землі. Він був у керма до 1973 року. Бистрими темпами розвивався колгосп -раділи цьому і прості трудівники, і спеціалісти. За відмінні успіхи в своїй роботі путьовкой на Виставку Досягнень Народного Господарства в Москву був направлен зоотехнік Стець Петро Васильович.
На конференцію молодих спеціалистів у місто Минск були направлені і спеціалісти нашого села.
Великою радістю для наших односельців було те, що в селі побудували маленький електричний млин, маленький клуб, де по неділям молодь організовувала вечора, танці. Під час релігійних свят на полях перед колгоспниками виступали старші покоління аматорів з концертами. Найчастіше під час обідньої перерви.
В 50 - 60 роки в колгосп прийшли ряд молодих трактористів. А керував їх роботою Русу Олексій Семенович, Ось вони - гордість нашого колгоспу : Григорій Власович Замарь (спереду), Іван Афанасієвич Боканча і Костянтин Іванович Руснак, поряд їх наставник, бригадир тракторної бригади Русу Олексій.
Для Берестян великим святом стало відкриття нової двоповерхової школи. В 1971 році восьмирічна Берестянська школа приняла своїх перших учнів. Легше і краще стало працювати педколективу школи в нових світлих і добре оборудованих класах під керівництвом директора Скутельника Михайла Івановича з села Байракі Глибоцького району. Село знає своїх ЗО учителів,майже всі з вищою освітою. Пишаємося ми своїм односельцем -журналістом Василем Карлащуком, якій працює в редакції газети „ Зоріле Буковіней". Більшість випускників школи працюють лікарями, інженерами, бугалтерами в різних куточках України і сусідній Молдові.
В 1973 році наш колгосп перейменували в „ Дружба народів" і головою стає досвічений спеціаліст по сільскому господарству - Капрош Федір Олексійович. Бистрими кроками розвивається колгосп. Передовиками виробництва стали люди з нашего села. На Дошщці Пошани довгий час були фотокартки голови колгоспу - Капрош Ф. О., доярки - Бишка Валентини Василівни, тракторист - Молдован Олексій Константинович, чебан - Боканча Василь Іванович, ездовой Котилевський Максим Федорович, скотник -Руснак Іван Порфірович, шофер - Котилевський Порфір Федорович.
В 1991 році рішенням загальних зборів колгоспників наше село вийшло зі складу колгоспа „Дружба народів" і створили новий колгосп „Берестянський", головою був вибран С.І.Бакалим.
Мінялися часи, мінялися голови колгоспу, сільских рад, мінялися назви установ: колгоспи перетворювалися в асоціації, сілііьські ради переходили з одного села в інше, але люди залишилися ті ж самі - трудолюбиві, доброзичливі, веселі і чуйні.
Берестяне - веселий народ, дуже часто людей старшого покоління можна зустріти в школі, вони виконують перед учнями старі пісні, розповідають легенди.
Ми, діти не забуваємо про свій борг перед старшими: допомагаєм одиноким старим, ветеранам війни.
Своєю працею ми повинні довести,що не зважаючи ні на що, ми любимо свій край, землю, де ми народилися ,де виросли.Сьогодні для України скрутний час. Скрутний він і для нашого краю - Буковини, для нашого села. Але народу треба вистояти своє майбутнє і побудувати життя так, як йому хочеться, а не запродавцям, зрадникам. Що знищили її, пограбували, відкинули у розвитку на рівень розвиваючих країн.
Хтось повинен вісповісти за це, моя Україно - ненько, моя Буковино -ненько!
|
