Територіальні громади Чернівецької області

  • вхід на портал
  • реєстрація

Кіцманський район

Новини

19.08.2016 14:37

Медовий експеримент переріс у щире захоплення |  Сільське господарство

З давніх-давен бджіл вважали одними з найбільш корисних для людини комах, а мед називали «їжею богів». І це цілком справедливо. Адже маленькі трудівниці дарують нам не тільки унікальні за своїм складом продукти, але й запиленням рослин продовжують життя на Землі. І нині, мабуть, про цілющі властивості меду та інших продуктів бджільництва не знає хіба що ледачий.
Та хто, як не людина, яка займається цією клопіткою справою, може більше розповісти про тонкощі такого непростого і цікавого ремесла? Тому сьогодні, в День пасічника — професійного свята бджолярів України, своїм досвідом ділиться сім’я Мельничуків із Верхніх Станівців.

— Більшість людей помилково вважають цю справу легкою, думаючи, що пасічники займаються тільки збором меду. Та насправді процес пасічникування — це необхідність постійного перебування біля бджіл і великий обсяг робіт, — розповідає господар пасіки Петро Георгійович. — У давнину бджолярі відкривали сезон на Теплого Олекси (30 березня), строго дотримуючись традицій. Проте зараз він може розпочинатися раніше, що пов’язано, насамперед, зі зміною клімату. Беремось до роботи з настанням перших справді теплих днів, коли температура повітря вже вище 12 градусів. Щоразу відкриваємо вулики з осторогою, оскільки не всі бджоли виживають після зимівлі. Дуже прикро, але втрати можуть бути численними. Як ось кілька років назад, коли ми втратили майже половину бджолиних сімей. Довелося відновлювати пасіку, а це процес довготривалий, і тільки цього року повернулися до попередньої кількості. Також важливими є очистка вуликів і оцінка стану бджолиних сімей. Поступово, збільшуючи кількість рамок у вулику, бджоляр нарощує силу бджолиної сім’ї, готуючи її до цвітіння перших медоносів.
А розпочиналась справа з двох подарованих бджолосімей, які забезпечили Мельничуків медом, а пізніше й іншими цінними бджолопродуктами. Тоді пасічник-початківець навіть не міг подумати, що цей експеримент переросте в справжнє захоплення, заради якого він залюбки прокидатиметься спозаранку і проводитиме цілий день за улюбленою справою. Тепер же продукцією з пасіки П.Г.Мельничука цікавляться, залюбки смакують і покращують здоров’я друзі, знайомі, односельці, постійні покупці.
Праця це дуже клопітка, тому без допомоги ніяк не обійтися, а першими помічниками є дружина Любов Василівна і син Михайло. Сімейну пасіку утримують вже протягом восьми років. За цей час вона збільшилася до сорока вуликів, у кожному з яких мешкає близько 40 тисяч особин.
— Перший мед зазвичай збираємо наприкінці травня — на початку червня. Це всім відомий «травневий», зібраний з ранніх медоносних рослин, який люди за звичкою називають «майським», — каже Михайло, син Петра Георгійовича. — Основну викачку меду провели всередині липня, коли вже присутній нектар із акації, липи та різних польових квітів. Зазвичай, все цвіте поступово, маючи свої терміни, але цього року різні медоноси відцвіли майже одночасно, що погано позначилося на медозборі.
А щоб уникнути подібних проблем і збільшити обсяг продукції, Мельничуки вивчають можливість застосування кочового методу, який передбачає перевезення вуликів у місця з більш сприятливими для бджіл умовами, поближче до посівних полів з медоносними культурами. Для цього почали виготовляти нові, більш пристосовані вулики, а поки використовують так звані «лежаки».
— Ці вулики, якими користувались з давніх-давен ще наші діди, найбільше підходять для початківців, бо є простими у використанні, порівняно з корпусною системою утримання бджіл, що більш поширена в областях із промисловими обсягами заготівлі меду, — пояснює Михайло. — У нашій місцевості ж краще розвинений племінний напрямок. Тому багато хто вирощує бджіл та бджолиних маток на продаж в інші області, саме для промислових пасік.
Сім’я Мельничуків розводить таку породу бджіл, як «карпатка», яка є найбільш поширеною в Україні. Цей різновид, виведений в Карпатському регіоні, вважається високопродуктивним і миролюбним, що, звісно, полегшує роботу пасічника. А ще «карпатка» легко приживається на новому місці та добре розмножується.
— Наразі починаємо готувати пасіку до зимівлі. Загодовуємо бджіл цукровим сиропом, щоб мали достатньо харчів. Це досить затратна частина бджільництва, особливо враховуючи нинішні ціни на цукор, — зазначає Петро Георгійович. — Мед справедливо можна назвати національним продуктом. Тому шкода, що нині немає жодної допомоги з боку держави і ми залишились наодинці зі своїми проблемами. Адже ще кілька років тому розвитку цієї галузі приділялося більше уваги, були дотації. До речі, утримання пасіки — заняття доступне кожному, оскільки не потребує спеціальних дозволів. Єдине, що необхідно відповідно до чинного українського законодавства — пройти нескладну процедуру реєстрації й отримати ветеринарно-санітарний паспорт пасіки (детальніше це описано в Порядку реєстрації пасік, — ред.). А щиру любов та пильний догляд бджоли відчувають і щедро винагороджують за це добрих господарів.
Також останнім часом досить стрімко розвивається апітерапія — новий напрямок у медицині, в основі якого — лікування бджолиною отрутою та оздоровлення бджолопродуктами. Різновидом апітерапії, поки найменш дослідженим, є так званий «сон на бджолах». Бджолярі, які тривалий час практикують цю методику, відзначають її позитивний вплив на нервову систему, опорно-руховий апарат і органи дихання. Щоб відчути ефект такої терапії, необхідно пройти курс із десяти сеансів (не менше двох годин кожен). Кілька вуликів для експерименту виготовила і встановила на власній пасіці й сім’я Мельничуків. Поки випробовують на собі, а при позитивних результатах — планують зробити послугу доступною для всіх охочих.

  • Автор:Районна газета "Вільне життя"
  • Джерело: http://freelife.cv.ua

Tеми