22.12.2008 10:13

До сусідів у гостину |  Різне

Ми заздрили сусідам білою заздрістю...

Минулого четверга делегація Глибоччини на чолі з головою районної ради Григорієм Ванзуряком, в складі якої були заступники Троян Дика та Григорій Тіміш, керуючий справами Іван Єремеску, працівники апарату та сільські голови, на запрошення голови районної ради Віктора Лебединського побувала в Теофіпольському районі, що на Хмельниччині. Зустрічний візит мав на меті підписати угоду про співпрацю а ще ознайомлення з районом, з тим, як живуть і працюють наші сусіди.  А хвалитися хмельничани справді мають чим. Без будь-якого перебільшення скажу, що побачене і почуте нас просто вразило. Ми наче побували в іншій країні, де довкіль чистота і порядок і вздовж траси не побачиш бридкого сміття, порослих бур'янами полів - вони або вруняться смарагдовими озимими, або продисковані і підготовлені до весняно-польових робіт.

Але про все по-порядку...

Спорт і труд - поруч

Комунальне підприємство "Теофіпольський стадіон Теофіпольської районної ради" - це перше, куди нас повезли привітні господарі району - голова районної ради Віктор Лебединський та голова РДА Микола Ковальчук

Погода видалася не по-осінньому гарна, отож на спортмайданчику тренувалися юні футболісти. Пробачили ми відремонтовані за європейським зразком роздягальні, душові.

Віктор Вікторович сам у минулому спортсмен, отож для нього спорт - чи не найважливіша справа. Спорт, каже голова, - це здоров'я, це сила, це бажання жити і працювати.

Забігаючи наперед, повідаю ще про одне досягнення Теофіпольського району. При місцевому цукровому заводі, який саме в день нашого приїзду, що називається, вимітав на конвеєрні стрічки останні кристалики солодкого золота, завершуючи всього сорокаденний сезон, діє суперсучасний спорткомплекс. Там ми побували під завісу свого перебування і мали нагоду побачити таке, що закарбувалося в пам'яті. Майстерно оздоблений дерев'яною вагонкою спортивний зал для занять фут залом, баскетболом, волейболом, плавальний басейн з трьома доріжками для проведення змагань з обладнаними за всіма правилами роздягальнями. Сауна, душові - все для того, аби у вільний від роботи та навчання час набиратися здоров'я. Тричі на тиждень "шкільний автобус" привозить учнів з прилеглих до району сіл для занять спортом. Діти залюбки займаються плаванням. Особливо малеча. Для них тут облаштований  маленький "жаб'ятник", де температура води не нижча 35 градусів за Цельсієм. Бачили б ви ті щасливі оченята, коли по команді тренера вони дружно пірнають під воду у смарагдового кольору басейн, а потім виринають, роблять різні тренувальні рухи. В цей час їхні батьки чекають на них в сусідній кімнаті.  І яким було наше здивування, коли на наше запитання у що обходиться це надзвичайне задоволення, нам відповіли, що всі заняття в спорткомплексі безкоштовні.

Влітку, коли днина довга, не вгавають дитячі розваги і на розлогому подвір'ї перед оздоровчою установою: тут обладнано великий дитячий майданчик з безліччю гойдалок, різноманітних гірок, а ще літній відкритий басейн. Поруч - місце для паркування авто.

Неначе писанка село

Поляхівська територіальна громада розташована на 4625,7 гектарах в двадцяти п'яти кілометрах від райцентру.  Об'єднує три села: Поляхова, Романів та Кузьмині.  На території сільради діють два агроформування: сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Нива" та селянсько-фермерське господарство Кузьминці.

СтзОВ "Нива" очолює заслужений працівник сільського господарства, депутат районної ради Лідія Самойлюк. Це завдяки їй розпаювання пройшло без розвалу і розкрадання. Хоча й не без сварок. Лідія Григорівна твердо стояла на своєму: не можна розвалювати те, що створювалося впродовж десятиліть батьками і дідами. І таки встояла. Тепер в господарстві сіють зернові ( по 43,7 ц вийшло цього року), цукрові буряки (по 367,6 ц ), круп'яні культури, садять картоплю, овочі.

Велике значення надають у господарстві розвитку тваринництва.  1899 голів ВРХ, з яких 437 корів,  вирощують у облаштованих за сучасними вимогами стайнях надій. Надій складає в середньому по 4245 кг. Є у "Ниві" свиноферма на 1349 штук, з них 95 свиноматок.

Машино-тракторний парк - це особлива гордість Лідії Григорівни, адже мають суперсучасну сівалку "Мультикорн", агрегат з передпосівного обробітку ґрунту, "Європак", трактори.  

Зарплата у працівників господарства в межах 1- 1,5 тисячі гривень.

Візитною карткою Поляхового є заасфальтовані  широкі сільські дороги, освітлені вулиці, газифіковані будинки та об'єкти соцкультпобуту, ЗОШ- колегіум, дошкільний навчальний заклад, лікарська амбулаторія з найсучаснішим обладнанням у фізкабінеті - все це ми бачили на власні очі. Скрізь тепло і затишно. І все це завдяки турботливій і дбайливій Лідії Григорівні, яка постачає садочок і школу продуктами харчування, не шкодує коштів на утримання всіх об'єктів соцкультпобуту. Для працівників села побудовано і закуплено 22 хати.

Навіть у маленькому бригадному селі Романів, де всього 60 садиб, споруджені зернотік, заправка, склади, навіси для техніки, є своя пекарня, ФАП з сучасним обладнанням, клуб. Нас водили подивитися на сучасну лазню, розміщену в мальовничому куточку центральної садиби господарства. Кілька останніх штрихів залишилося зробити  у відремонтованій за євро стандартами споруді, де будуть сауна, душові, басейн, перукарня, бар, більярдна. Лідія Григорівна пишається тим, що незабаром люди зможуть тут і відпочити, і оздоровитися, і поспілкуватися. З нову ж таки, господарство викупило і збудувало 24 будинки, в яких мешкають працівники товариства.

Криза кузьминчанам не загрожує...

В третьому селі Поляхівської сільської ради Кузьминці господарює селянсько-фермерське господарство "Кузьминці". Його керівник Севастьян Бойко - також заслужений працівник сільського господарства України, прекрасний організатор і талановитий аграрій. Цього року зібрали тут 2920 тонн зерна, вийшло на круг по 44 ц збіжжя, в тому числі по 50 ц озимої пшениці. Севастьян Іванович веде нас до високої споруди і відчиняє навстіж двері: до самої стелі приміщення засипане справді золотим ячменем.

-        Подивіться, - звертається Севастьян Іванович, - кажуть, що в країні криза. Справді криза, чи не так? Маємо золоте зерно, але від нас його хочуть запівдарма забрати. Менше, ніж на 1200 за тонну не віддамо жодної зернини. Воно сухе, хай стоїть, чекає свого часу. Це ж прекрасна сировина для пивної галузі.

В господарстві вирощують зернову кукурудзу, сою, тут же переробляють її і молоком з неї вигодовують телят. А молоко коров'яче здають по ціні 2,5 грн. На молокозавод. Справа в тому, що корів видоюють спеціальним доїльним обладнанням, по якому молоко йде по трубопроводу в   охолоджувач, де температура не перевищує 3 градуси. Ось це молоко використовують для спеціального дитячого харчування, тому й ціна на нього відповідно висока.

Худобу годують з допомогою спеціального "міксера" німецького виробництва, який змішує всі необхідні для тварин компоненти. Це зручно, легко і надійно, адже нічого не пройде повз жолоб тварини.

-        Якби мені ще п'ять років тому сказали, що повністю відмовлюся від глибокої оранки і перейду на плоский обробіток, нізащо б не повірив у це, - вповідає Севастьян Іванович. - Оранка  плугами - це вчорашній день. Зараз тільки лущимо грунт, використовуємо плоскорізи. Економимо шалені кошти, використовуючи їх на покращення добробуту наших людей, розвиток соціальної інфраструктури. Маємо прекрасний ФАП, облаштований сучасним устаткуванням, клуб. Духовне відродження пов'язують в селі з будівництвом Церкви, в приміщенні якої люди відчувають особливу Благодать. Збудована вона на кошти господарства та завдяки подружжю Бойків. До слова, дружина Севастьяна Івановича Антоніна Кирилівна - його заступник з соціальних питань, це завдяки їй в селі створено чудовий колектив художньої самодіяльності, без якого не можливо уявити Кузьминці.

Сезон тривав недовго

Отой         спортивний комплекс, який справив просто вражаюче враження, знаходиться на балансі місцевого ВАТ "Теофіпольський цукровий завод". Говорячи про потужності підприємства, здатного переробляти в день по 6 тисяч бурякосировини, зауважу, що по території цей гігант місцевої промисловості десь втричі більший за наш Чернівецький. Він приймає сировину з сусідніх Волочиського, Старокостянтинівського, Білогірського, Красилівського та Ізяславського районів. Робота підприємства дає стабільну зарплату, відповідний рівень життя, розвиток соціально-культурної сфери. Працівники заводу на початку сезону за вересень заробили в середньому по 1144 грн.,  а за жовтень - по 1837. Тільки ж сировини для переробки вистачило всього на сорок днів.

У зв'язку з тим, що вартість однієї тонни цукрових буряків коштує 225 гривень, господарствам не дуже вигідно вирощувати цю цінну сировину, ото ж поступово скорочують її посіви. А завод при собівартості білого золота в 3,5 грн. не має кому збути цукор і за 2,6 грн. Отакий дисбаланс цін не на руку і аграріям, і переробникам.

Тут би державі втрутитися і заохотити і одних, і інших!

"Добрий хліб" - справді дуже добрий!

До обрання головою районної ради Віктор Лебединський викупив за кредитні кошти пекарню, яка до того близько 10 років не працювала. Провели його капітальну реконструкцію, придбали нове імпортне устаткування. І ось вже півтора року тут випікають прекрасну хлібобулочну продукцію, кондитерські вироби. Ми мали змогу не просто смакувати їх, але й безпосередньо споглядати, як з величезної печі австрійського виробництва виходять круглі житні буханці, від запаху яких просто паморочилося в голові. Кожен пригадав собі при цьому мамину піч і запах дитинства.

Привітна господиня пекарні -  дружина голови районної ради Алла Вікторівна розповіла, як нелегко давалося родині відродження підприємства, становлення його та здобуття доброго іміджу. Сьогодні понад 50 працівників мають пристойну роботу, комфортні умови для праці і відпочинку, а їх родини - стабільний дохід і щодень по одному буханцю безкоштовного хліба.

Підприємство має власний млин, сучасну котельню. По 3-4 тонни смачного хліба випускають щоденно, який поставляють крім Теофіпольського ще й у  сусідні райони (навіть Тернопільської області!) і реалізують у 6 кіосках та 1 магазині.

Замість епілогу

Ми щиро пораділи за своїх сусідів подолян. Мудрі  і виважені керівники району голова райради Віктор Лебединський, його заступник  Олександр Рей, керівник апарату Людмила Голов'юк, голова райдержадміністрації Микола Ковальчук весь день і до пізнього вечора супроводжували нас і не втомлювалися розповідати про досягнення району. І мали що показати. А Миколу Степановича, котрий як колишній начальник управління сільського господарства блискуче володіє цифрами і фактами,  веселий і дотепний у спілкуванні,  ми на прощання назвали людиною - комп'ютером.

Про те, що може вдасться колись і нам досягнути певних успіхів у сільському господарстві, важко й мріяти. Наших людей, як висловився один з керівників делегації,  до землі й калачем не заманиш. І калачі ніхто не пектиме на промисловій основі. На жаль. Ми живемо й без того заможно, тільки не з вирощування жита-пшениці, а гендлюючи, заробляючи за кордоном...  Добре, що цього не бачать  наші діди-прадіди, котрі землю годувальницею звали і не відали, що колись ростимуть на ній не хліба, а генделики з палацами...