Територіальні громади Чернівецької області

  • вхід на портал
  • реєстрація

Луковиця (Глибоцький район)

Історія

з 1488 р по 2014 р. Луковиця - село Глибоцького району Чернівецької області. Розташоване на пологому лівому схилі мальовничої улоговини, вздовж струмка Кордун, який впадає в річку Прут за 4 км від села. Село витягнулося з південного заходу на північний схід на 4 км, ширина його становить 2,5 км, за 40 км від районного центру і за 10 км від залізничної станції Чернівці — Південна. Через село проходить шосе. До Луковицької сільської ради підпорядковані село Кут-Баїнськ, хутір Фундоя. За цими селами розпочинається ліс. Природні умови села сприятливі для розвитку всіх галузей господарства. Клімат помірно континентальний. Село розташоване в зоні лісостепу. Люди поселилися тут ще в глибоку давнину. Вперше в історичних писемних джерелах село згадується в грамоті в 1488 року. існує декілька версій про походження назви села. Одна з них гласить шо в давнину ця територія була підвладна пану по імені “Лука”. В нього було багато худоби, якою він торгував. Люди з інших сіл приходили до нього кумувати худобу, яку випасали на соковитих луках. Панський будинок був збудований на березі річки Виці. Люди, йдучи в наше село, говорили, що йдуть до Луки біля Виці, тобто в Луковицю. Так згодом почали називати село. У кожному селі є святе місце. У нас Дмитріївська церква, яка збудована у 1757 році. Викладена вона з віковічних дубів, які росли біля неї. Збудована зрубом, без єдиного гвіздка і являється архітектурним пам'ятником ХУ століття. Названа вона в честь святителя Ієромарха Дмитрія. видатного церковного діяча України, автора “ Книги життя святих” Поруч ч церквою дзвіниця. Теж старовинна будівля. Ліва частина дерев ина, права добудована кам’яна. На ній гри дзвони. Вони сповіщали людям і радіє іь. і горе. Церква являлась в гой час одним із культурних осередків села. Село в минулому прожило всю історію, яку прожила вся Буковина. Кому тільки не довелося топтати ці землі. Тут побували і турки, і поляки. Про їхню жорстокість передають з покоління в покоління. Найтривалішим було панування австро - угорське / 17-75-1918 рр./ Більшість селян були бідняками. Велика кількість селян, доведена до відчаю, кидали свої рідні оселі і їхали на заробітки в США. Канаду, Аргентину. Коріння луків чан можна знайти в Румунії, Франції, США і інших державах. До 1892 року в селі зовсім не було школи, населення було неписьменним. В селі на той час було 6 шинків. Коли з’явилася школа То вона не могла охопити всіх бажаючих навчанням. Знання давали вчителі. Єдиним промінцем, який світив в той час, був вчитель школи - Дмитро Макогон. Дмитро Якович був поетом і письменником. З сім’єю він проживав у Луковиці з 1905р. по 1919 рік, служив у війську 1914 по 1918 рік. Д.Я. Макогон був першим директором нашої школи. Повернувся в село в 1918 році. В цей період почалося на Буковині панування румунських бояр. В школі почалося викладання на румунській мові. За рідне українське слово румунські жандарми суворо карали. Як протест проти румунізації Дмитро Якович Макогон у 1919 році покинув село і виїхав. У своїх дворах він показав важку долю хлібороба. Д.Я. Макогон любив луківчан. Серед героїв його творів немало наших односельчан: Петро Соколюк, Петро Бадюк, Микола Капцан, Ілена Романюк, Гаврило Липчак. В селі зберігся будинок, в якому жив письменник зі своєю дочкою Одаркою, в майбутньому видатною українською письменницею Іриною Вільде. Де б доля в майбутньому не кидала в Ірину Вільде, вона завжди знаходила час, щоб приїхати в село, побродити росяними стежками, поговорити з подругами. Кожна поїздка лягла спогадами на папір, створюючи нові новели про село Луковицю. Луковицька сільська рада створена на підставі постанови Чернівецького псувітового комітету від 5 липня 1940 року. / Підстава: газета “Радянська Буковина” від 7 липня 1940 року/. У зв’язку з військовими діями на території Чернівецької області Луковицька сільська рада припинила свою діяльність в 1941 і відновила її в березні 1944 року після визволення села. Першим головою сільської ради був Олексюк Олексій Іванович. 1 березня 1944 року після відновлення сільської ради на цій посаді до 1947 року знаходився Олексюк І.О. В 1947 році цю посаду займає Шлек Василь Тодорович. В тому ж році в селі починається створюватись колгосп імені Шевченка, в який спочатку увійшло 35 сімей. Керував колгоспом Марчук Василь Степанович а Тимофтій Петро обіймає посаду голови сільської ради. В 1950 році колгосп імені Шевченка був укрупнений і в нього увійшли колгоспи імені Будьонного / Кут - Баїнськ /, ім.. Кірова / село Маморниця /, ім.. Куйбишева / село Цурень /. З 1949 року по 1950 рік селом керувала жінка Скрипник Олена Петрівна. її змінили на посаді в 1951 році Савка Ілля Костянтинович, а в 1952 році-Ефімов Костянтин Ефімович. В 1953 році колгосп був розукрупнений і в колгоспі ім.. Шевченка залишилось лише Луковиця і Кут-Баїнськ. Посаду голови сільської ради займав Джаман Микола Кирилович. Відповідно на цій посаді були в 1954 році-Коняк Василь Михайлович, 1955 - Липчак Георгій Костянтинович, 1960 році - Коняк Василь Тодорович. У 1961 році в селі було побудовано корівник з доїльними агрегатами На 150 корів. А в 1962 році - свинарник - маточник на 80 голів і тракторний гараж. Доходи колгоспників становили 1 трудо день грішми 55 коп., зерном-1,4 кг. Село електрифікується і радіофікується. Добудовуються три класи, шкільна майстерня. В 1964 році в селі відкривається бюст Т.Г. Шевченку і закладається біля нього парк. В 1965 році в селі будується родильний будинок, фельдшерсько- акушерський пункт. Головою сільської ради обрано Бажницького Г.В. В честь перемоги над фашизмом відкривається постамент. Було посаджено алеї. З 1968 року по 1971 рік посаду голови сільської ради займає Гушуляк І. О. Розгортається будівництво магазину та дитячої установи на 45 місць. З 1971 до 1994 року цю посаду відповідно займали: Коняк Марія Михайлівна, Бажницький Валентин Іванович, Мельник Василка Василівна, Бажницький Лазар Іванович. З березня 1994 року по грудень 2004 року Посаду обіймав Онисько Віктор Миколайович. З грудня 2004 року по листопад 2006 року посаду обіймав Кузюк Василь Григорович. На даний період головою сільської ради є Столяр Дмитро Ілліч. В селі запроваджено нову форму господарювання - фермерське. Діє фермерське господарство “Канада”. Почалася приватизація землі, 249 чоловік взяли у приватне користування 226.30 га землі. Організовано сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “ Колосок - 2” В 1997 році побудовано на місці колишньої церкви капличку. 28 серпня 2003 року, в селі відкрилося нове відділення зв'язку. Сьогодні це краща сільська поштова будівля Буковини. Діє АТС на 100 абонентських номерів. Наданий час в селі нараховується 1853 жителів, з яких: росіян-37, румчнів- 74, молдован-111, українці в-1631. В селі діє середня школа 1-111 ступенів, в якій навчаються 332 учні. Вчителі майже всі місцеві жителі. Школа носить ім'я видатного літератора - Дмитра Макогона. Тут у свій час працювали працювали видатні професори історичних наук Ботушанський і Тимощук. Школа наша з професійним направленням. Тут готують трактористів- машиністів, шоферів. Одночасно з атестатами зрілості випускники одержують посвідчення на право водіння автомобілями і тракторами. В 1995 році був створений фольклорно - етнографічний колектив "Буковинка", яким керує місцевий вчитель Андрусяк Георгій Степанович Названий колектив є лауреатом обласних конкурсів, переможцем районних конкурсів, учасником Міжнародного фестивалю "Колиска миру" і "Мерці шор" в 1997 році. 2 жовтня 2005 року в с. Кут-Баїнськ (Луковицька сільська рада) відкрито газопровід. Будівництво велося- за кошти жителів села, прокладено 13 км підвідних та вуличних газопроводів, газифіковано 137 будинків, підведено газову трубу до початкової школи та церкви "Різдва пресвятої Богородиці" Загальна вартість робіт-377 тис. грн. 6 листопада 2005 року в с. Луковиця відкрито газопровід. Загальна вартість робіт складає 675 тис. грн. Після 12 річної перерви в 2007 році розпочав роботу відремонтований дошкільний навчальний заклад в с.Луковиця по вул. Комсомольська.